Крок у "доросле" життя" . Скоро до школи
| 18.08.2011, 10:14 | |
"Став школярем — став "дорослим"", — говорять багато батьків. Але ж якщо замислитися, йому-бо лишень 6—7 років. Не така вже й дорослість. Просто додалося в житті відповідальності, а безтурботності і спонтанності поменшало. Життя тепер йде за суворим режимом. Добре, якщо дитина з дитинства до цього привчена. На довгі 11 років час маленької людини розділений на 45-хвилинні уроки та 15-хвилинні перерви. Від дитини вимагається сидіти тихо і стримано, тому їй так дуже хочеться побігати і попустувати. Перший раз у перший клас — це, звичайно ж, велика і радісна подія. Але в житті дитини це ще й колосальний стрес, особливо якщо вона не ходила у дитячий садочок. Навіть найсміливіша дитина відчуватиме хвилювання від того нового, що входить у її життя, тривогу від невідомості, яку несе оце нове життя, радісне збудження від переходу в новий статус — більш дорослої і самостійної людини. У життя школяра входять не тільки розклад, а й необхідність займатися тим, що потрібно, а не тільки тим, що цікаво. І батькам, і вчителю важливо знати: треба організувати життя школяра так, щоб завжди залишався час на нього са¬мого, на його власні бажання, хоч якими безглуздими вони здавалися б дорослим (гратися в машинки чи ляльки, читати, розфарбовувати). Дітей, які сприймали б навчання в школі як радісне і захоплююче заняття, — одиниці. Майже для всіх школа — це праця, робота, яка вимагає чималих затрат і відмов від чогось, що подобається. Дивно, але факт: ми, дорослі, повертаючись зі своєї роботи, вважаємо, що відпочинок ми заробили і можемо подивитися телевізор (значно безглуздіше заняття, ніж гра, слухання музики чи розмови дітей по телефону), а дитина, відсидівши у школі шість уроків, сходивши на музику і на плавання (де їй зновутаки доводилося слухатися тренера чи вчителя), на нашу дорослу думку, відпочинку не заслужила, особливо якщо ще не зробила уроки. Дитині необхідно відпочивати, тим більше в початковій школі. Звичайно, природа дала їй величезний ресурс, і вона може витримати майже будь-яке навантаження. Але якою ціною? Ціною свого здоров'я. За даними Міністерства охорони здоров'я, до закінчення школи більшість її випускників уже має букет хронічних захворювань. Здорова дитина в 11-му класі — велика рідкість. А здорового відмінника можна записати в Червону книгу як зникаючий вид. Зі школярем відбувається і таке важ¬ливе психологічне явище: його почина¬ють оцінювати сторонні. Коли він був малюком, його оцінювали в основному тільки мама і тато. Дитина звикла до того, якою їй треба бути, щоб мама не кричала, а тато похвалив. У школі її починають оцінювати інші, "чужі" люди. І оцінювати дуже конкретно — у цифрах. Оскільки очевидно, що діти — різні, а шкільна програма — одна на всіх, то точно станеться так, що якась дитина абсолютно не відповідатиме тим чи ін¬шим вимогам програми й одержуватиме погані оцінки. Цю шкільну неминучість часто не хочуть прийняти ні батьки, ні вчителі, ні згодом діти. Шкільна оцінка абсолютно необґрунтовано стає такою значимою, що за нею дуже часто губить¬ся сама дитина. Одержавши "два" з ма¬тематики і відповідну реакцію дорослих, дитина часто починає почуватися поганою. Не просто тому, що погано написала контрольну, а поганою остаточно і безповоротно. Відчуття власної „поганості” переносити дуже важко, дитина намагається бути кращою. Але хоч яким би був подальший результат, вона опиняється в пастці. Від старання виправитися вона починає хвилюватися, тривожиться і знову робить багато помилок, навіть якщо знає матеріал. Вона знову одержує погану оцінку й особливу реакцію дорослих, остаточно почувається "поганою" і недостойною. Якщо їй вдається справитися з тривогою, одержати хорошу оцінку і після цього схвальну реакцію, дитина може почуватися хорошою. Але хорошою з умовою, котру тепер треба завжди виконувати, інакше тебе не вважатимуть хорошою, а значить — не любитимуть. У результаті, як ми вже знаємо, дитина звикає орієнтуватися в усьому на зовнішню оцінку, хоч хто і в чому б її оцінював. Вона стає залежною і невільною, її самооцінка знижується, впевненість у собі зникає, бажання вчитися вмирає остаточно. Школа – тяжка повинність? Якщо першокласник у свій перший день іде до школи з передчуттям майбутнього дива, з великим інтересом до нового шкільного життя, то вже через кілька тижнів він розуміє, що таке школа: багато неприємного старання, дивних і жорстких правил, осуду, критики і насильства над його особистістю. Щоденний похід сприймається ним як тяжка повинність. Зникає мотивація, інтерес до навчання. На жаль, дуже багато таких дітей і багато таких шкіл. Але є й інші навчальні заклади, й інші діти, які йдуть туди з радістю, бо їхня школа — це те місце, де їм по-справжньому цікаво. Хотілося б, щоб це було повсюдно, але... надто від багатьох факторів усе за лежить. Джерелоhttp://chytay.com.ua/dlya-batkiv/dopomoga-batkam-u-vihovanni-malenkih-shkolyarikiv-2.html | |
| Категорія: Метеріали для батьківських зборів | | | |
| Переглядів: 1686 | Завантажень: 0 | |
| Всього коментарів: 0 | |