Гуманна педагогіка Амонашвілі - Видатні педагоги - Записник - Вересневий передзвін (сайт-портфоліо)
Понеділок, 05.12.2016, 22:34                        Ви увійшли якГість | Група "Гости"Вітаю ВасГість| RSS                    Головна | Мій профільРеєстрація | ВихідВхід
 
О.Савченко

фото

В.Науменко

фото

2 клас

фото

Міні чат
Ловці снів

Мій блог

Статистика

Онлайн всього: 11
Гостей: 11
Користувачів: 0
Увага!
Сайт відвідали
...

Записник

Головна » ЗАПИСНИК » Видатні педагоги

Гуманна педагогіка Амонашвілі

Шалва Амонашвілі - почесний академік багатьох університетів, викладач Московського педагогічного університету, керівник лабораторії гуманної педагогіки при Московському  будинку вчителя, веде семінари з батьками. Він очолює Видавничий дім Шалви Амонашвілі  і є автором кількох  книжок, перекладених багатьма мовами світу.

Прислухаймось до його клятви: «Я, Амонашвілі Шалва Олександрович, добровільно обравши професію Вчителя і знайшовши в ній своє покликання, усвідомлюючи свою причетність до збереження і розквіту життя на Землі, беру на себе турботу про долю Дитини. Клянусь:

Любити дітей, кожну дитину.

Бути оптимістом за будь-яких обставин.

Зобов'язуюсь турбуватися про олюднення знань, олюднення середовища навколо кожної дитини.

Але це буде потім. А спершу було ось що: волею Всевишнього відчув внутрішню потребу вивчати педагогіку. І тільки гуманну. Тому знову вступив до інституту. Педагогічного, і на всі факультети відразу. В учителі до себе я запросив Ісуса Христа, Будду, Магомета, Соломона і Педагогів - Сухомлинського, Коменського, Ушинського, Корчака... Витоки духовності - в чотирьох світових релігіях - християнстві, ісламі, іудаїзмі, буддизмі».

Зробити світ щасливим без справедливої і доброї школи не можна. А такою її роблять учителі. Мудрець Амонашвілі не повчає, а розмірковує. Не треба розповсюджувати навколо дитини погані думки. Думати треба добре про кожну дитину. Наша добра думка - то її захист. Тоді ніяка бридота не пристане до неї. «Моя мислеформа, - каже Шалва Олександрович, - завжди вивищується над темним. А ствердитись дитина має перш за все вдома. Дорослі здебільшого категоричні, зловживають заборонами. І це погано. А тим часом дитина приходить у цей світ не випадково.

Діти від народження несуть добрі наміри - це великий закон, переконаний Амонашвілі. Завдання батьків і вчителів - підготувати дитя до складнощів життя. І першу формулу освіти: «Ти все можеш!» дитина має почути з уст матері чи батька. Дитині не потрібні заборони, вони навіть шкідливі. Вилучіть усі слова-заперечення. Той, хто заперечує, - бідний. Той, хто стверджує, - багатий.

Запамятаймо: свідомість дітей живе з першої години. І ще, діти не жорстокі, поки не побачать першу жорстоку дію, саме вона відкриває потік темного хаосу в душу. І тільки деякі з дітей готові самостійно протистояти пітьмі. Після трьох років організм дитини повністю готовий до сприйняття багато чого, та після семи років уже багато чого загублено. Найгірше домашнє помешкання не образить почуття дітей. Але зламає дитину атмосфера, що панує тут, весь домашній уклад.

Звичайно, є ситуації, за яких заборони для дитини просто необхідні. Але так буває не часто. Педагоги за покликанням знають: не можна вибудовувати справжню педагогіку, заперечуючи право дитини на пустощі. Яка це нудьга для педагога - працювати з дітьми, що мають високу свідомість і поведінку, збагачену життєвим досвідом дорослих!

Чому дорослі схильні бачити в пустощах мало не злочин? Проти бешкетників не треба повставати. Найчастіше це не просто розумні, а ще й дотепні діти. Свої здібності вони застосовують у найрізноманітніших умовах, навіть у нестандартних, ведучи за собою інших. І треба ту силу вміло використовувати. Ці життєрадісні пустуни особливо допомагають дітям малорухливим, мовчазним. Будучи занадто активними, вони бачать смішне у найсерйознішому. Отже, дарують сміх не тільки собі, а й тим, хто відчуває гумор. Вчать безпорадних і непутящих виходити з критичних ситуацій. Вони незлобливі, компанійські, свою витівку творять у товаристві тих, хто заслуговує бути учасником їхніх «бешкетів».       

Для них це свято пустощів. Але так вони утверджують своє «Я», формують свою індивідуальність. Учителеві треба переглянути стосунки з такими дітьми. Адже «зайва» життєва сила завжди краще, ніж коли її бракує. Багатьох із видатних учених-винахідників у дитинстві називали шибениками.

Нестандартним є і ставлення Амонашвілі до оцінки. Вона спершу виникла в середньовічних школах Німеччини. До цього для покарання дітей в усіх країнах використовували різки. Оцінка мала розмежовувати учнів за здібностями і знаннями. А потім вона легко увійшла в практику шкіл різних країн. Ніби й непоганий винахід, бо оцінки були спрямовані ще й проти тілесного покарання дітей у схоластичній школі.

Але чи варто все-таки виражати успіх учнів цифрами? Над цим не раз замислювався великий гуманіст Сухомлинський. Сьогодні практично неможливо послабити зосереджену в оцінці владу, що проявляється в імперативній, наказовій, авторитарній спрямованості.

- У моїй практиці, розповідає Амонашвілі, - був такий випадок. Учениця, одержавши зошит, звертається до мене: «Учителю Шалва! Не буду більше вчити математику, ти зіпсував мені красивий зошит». І гірко заплакала. Відтоді я не користуюся червоним кольором - він залякує дитину. Користуюся зеленим. Отже, і діти нас вчать. А оцінки пізніше скасував на користь змістовних словесних суджень.

Досі пам'ятаю і очі одного худенького хлопчика. Я відібрав у нього зошит через те, що він підглядав до товариша, порівнюючи його результати зі своїми. Але той, кого я завжди хвалив як зразкового учня, закривав долонею свій зошит - не давав підглядати. Отже, той худенький заважав працювати зразковому. І я відібрав зошит і звелів сидіти сумирно. Хлоп'я глянуло на мене очима гніву й ненависті. А потім гірко розплакалося. Контрольна зірвалась. І я відчув свою помилку. Очі й ридання дитини мені говорили: «Учителю! Так не можна поводитись, я ж не Робінзон на якомусь безлюдному острові. Дай мені бути  таким. І дай ще такого, хто поруч зі мною виховуватиме у собі доброту й турботу, вміння допомагати». Після цього виховання ізольованої самостійності стало для мене антипедагогічним, неприйнятним назавжди. Мені шкода дітей, яким замість того, щоб подати руку допомоги, влаштовуємо пастку.

Ще один приклад. Моя учениця Майя, розумниця, постійно демонструє вміння працювати самостійно. У Лели, що сидить поруч, якісь труднощі. "Не дивись у мій зошит!" І Майя сідає спиною до подруги. Вона мовчить, коли Лела, відповідаючи на мої запитання, іноді може спіткнутися. °й неважко нагадати Лелі початок віршика, розв'язок задачі - вона все знає. Але мовчить, зуби стиснула. Або безжалісно тягне руку, нетерпляче махає нею: «Шалва-учителю! Я скажу, я знаю, я...!» Так, самостійність має цінуватися, і її треба розвивати. Але й гартувати у вогні моральності, спрямовувати дітей на солідарність, на взаємну допомогу. Навіщо нам такі "чисті" знання без пристрасті творити ними добро для людей? Треба ділитися з іншими, приносити полегшення людям, у яких є труднощі.

Школа постійно мала б усміхатися, адже вона життя тримає. Усмішка школи - це її вчитель. Усмішка вчителя - його серце. Усмішка - це знак якості, поліпшення нашого буття. Скажуть: але ж не можна примусити вчителя усміхатися учням. - Відповідаю, - каже Амонашвілі, - а хто змушував його бути вчителем? Мудрість у тому, щоб наставник серцем відчував: кому, коли і якою усмішкою усміхнутися, щоб енергію віддати. Яка роль директора в гуманній школі - то окрема тема.

Директор щоранку неодмінно має зустрічати вчителів з усмішкою. Так він вносить спокій - попереду у вчителів робота з сотнею чи двома сотнями учнів. Директор має сьогодні сказати ось цим двом вчителькам: «Мій колега, директор з іншої школи, заздрить, що ви працюєте в нашій школі. Я й сам собі заздрю». Іншому: «Є такі схвальні відгуки про ваші уроки у старшокласників, вітаю». Третій: «Батьки в захопленні від вашої ерудиції і такту». Четвертому: «А чи не хотіли б ви продемонструвати фрагменти батьківських зборів на  педраді, про них досі говорять?». Іншому вчителю - міцно потиснути руку і побажати успіху. Оптимістичні оцінки директор має давати кожному час від часу, особливо перед початком робочого дня. Коли ось такі вчителі і такий директор працюють у школі, тоді учні ніколи не побачать там злого обличчя, не почують страшного, мов грім, голосу. Тоді діти і у велике життя прийдуть добрими.

 

Категорія: Видатні педагоги | Додав: РІТА (10.06.2016)
Переглядів: 71
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Вчителю 1 класу

Уроки читання
 
Для 1 класу
Я - за!
Яка година?
Пошук
Друзі сайту
Сайт управління

Копірайт
Значущі дати
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Останні коментарі
Подяка від Порталу