РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛЯ ГПД (гендерний підхід)

•           Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов'язко­во дуже любити.

•           Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних за при­клад іншим: вони різні навіть за біологічним віком —дівчатка звичайно старші від ровесників-хлопчиків.

•            Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають на дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим зустрічаються в цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми — дорослі.

• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось  зрозуміти або зробити, дивлячись на неї при цьому з висоти свого авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше від вас. Настане час, і, принаймні,  в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше за вас. А якщо тоді вона повторить на вашу адресу ті самі слова, що зараз говорите їй ви?

•            Пам'ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і три­вожність хлопчиків.

•            Якщо вам треба посварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозу­міти, за що її лають. Спочатку з'ясуйте, у чому її помилка.

•            Лаючи хлопчика, викладіть коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що він не може довго утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

•            Не переучуйте насильно лівшу — справа не в руці, а в будові мозку.

•            Будьте терплячі й уважні до лівші, пам'ятайте, що такий малюк— емоційний і ранимий.

•           Бережіть лівшу від надмірних нервових навантажень, будьте обе­режні й тактовні, караючи або лаючи дитину.

•           Не порівнюйте дитину з іншими, хваліть за її успіхи і досягнення.

•            При перших невдачах не нервуйтеся самі і не нервуйте дитину.

•            Намагайтеся орієнтувати програму і методику навчання на кон­кретну дитину або конкретну групу дітей так, щоб можна було макси­мально розкрити їхні можливості.

•           Майте на увазі, що педагог, який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає хворого за те, що він хворий.

•            Якщо у вас труднощі в спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумі­єте один одного, не поспішаєте звинувачувати в цьому її.Можливо, ви належите до різних типів функціональної організації мозку, а значить, по-різному мислите, сприймаєте, відчуваєте, тобто справа не тільки в ній, але й у вас. Вона не погана, а просто інша.

•            Не забувайте, що ваша оцінка поведінки чи якихось результатів діяльності дитини завжди суб'єктивна. І завжди може знайтися хтось інший, хто побачить у цій дитині те гарне, що не помітили ви.

•            Ми часто любимо в дитині результати своєї праці. А якщо резуль­татів немає, винна не дитина, а ми, тому що не зуміли її навчити. Цеви педагог, а не вона. На жаль, ми любимо тих, кого вміємо навчити.

•            Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчи­ти чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися.

•            Пам'ятайте: для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нор­мальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Со­ромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

•            Маючи справу з першокласниками, враховуйте той факт, що вихо­ватель дитячого садка і шкільний вчитель можуть бачити ту саму дити­ну цілком по-різному. Для дитини ця зміна ставлення до себе може бути непростою — вона дезорієнтована, не розуміє, що тепер «добре», а що «погано». Підтримайте її в цій важкій ситуації.

•            Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху—поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і радість пізнан­ня.

•            Ви не ідеал, а значить, не зразок для наслідування в усьому і завж­ди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

•            Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

•            Намагайтеся не подаватидітям істину, а вчіть знаходити її. Стиму­люйте, підтримуйте, активізуйте їхній самостійний пошук.