I. Формування   комунікативної   компетентності молодших   школярів

Як часто ми , дорослі , пишаємось тим , що змогли підтримати розмову в потрібну мить , показавши рівень  свого інтелекту . Та чи спостерігали ви , як діти до 10 – 11 років прагнуть розмовляти на „дорослі” теми , намагаються допомогти близьким у вирішенні важких проблем , проявляючи свою компетентність у певній ситуації .

А що ж означає слово „компетентність” ? Звернувшись до тлумачного словника читаємо , що „компетентність – поінформованість , добра обізнаність з чим – небудь .” То ж постає наступне питання : чи доцільно формувати у молодших школярів комунікативну компетентність , адже дітям 6 – 10 років так важко осягнути велику кількість знань , щоб проявляти свою компетентність  у багатьох сферах життя .

Відповідь відразу дають сучасні освітні документи ( Державний стандарт та програма з української мови для початкових класів ) , які  комунікативну лінію визначають як одну із провідних у навчанні української мови , що є результатом підвищеної уваги до забезпечення рівномірного та паралельного розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності , як репродуктивних – слухання , розуміння , читання , так і продуктивних – говоріння , письмо .

Читанню та письму завжди приділялась велика увага в методиці та на практиці , а от завдання зі слухання – розуміння розв’язувались частково , зводячись до примітивізму . Безумовно , всі уроки рідної мови мають слугувати підгрунттям для формування аудіативних умінь та розвитку усного  мовлення . Серед них найбільш широкі можливості розкривають уроки позакласного читання ( роботи з дитячою книгою ) . Вони першими демонструють дітям широкий , розмаїтний , цікавий і захоплюючий світ дитячої  літератури ; на  них , під час ознайомлення з різножанровими творами , розгортається дитяча фантазія , уява та мрія ; під впливом яскравих літературних образів народжуються думки , вміння їх довести . Літературні твори хвилюють , зворушуючи дитячі душі ; змушують розмірковувати , аналізувати ; вчать співпереживати . Таким емоційним впливом і виховуємо ми в  душі дитини любов та прагнення до читання книжок , водночас досягаючи і ряд навчальних цілей , передбачених програмою .

 Молодший шкільний вік – сенсетивний період для розвитку спеціальних здібностей : конкретність і водночас неабияка образність мислення ; емоційне сприйняття дійсності ; нестача життєвого досвіду  компенсується вишуканою фантазією , яка  яскраво проявляється  у  дитячій  словотворчості ( зокрема , під час складання казок ) . Образність мислення , естетичне світосприйняття та готовність до дій свідчать про високий рівень творчих здібностей цієї категорії вцілому , без виключень .

В.О.Сухомлинський надавав особливої уваги розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами літератури . Змістом цієї системи він вважав :

• постановку вчителем перспективних цілей розвитку творчих здібностей  учням
• досягнення тісного взаємозв’язку мовленнєвої та розумової діяльності молодших школярів
• проведення уроків мислення на природі
• система творчих робіт з розвитку мовлення
• стимулювання інтелектуальних та естетичних почуттів дітей

Зміст цієї системи ефективний  тоді , коли в учнівському колективі створено розвивальне мовленнєве середовище . Для його створення існують принципи організації професійного мовленнєвого спілкування з дітьми :

• гуманізація комунікативних установок педагога
• товариськість та рівноправність у  спілкуванні
• конструктивна позиція у спілкуванні з дітьми
• добір оптативних мовленнєвих форм
• діалогічна орієнтація у спілкуванні
• дотримання професійної етики та мовленнєвого етикету
• врахування індивідуальних особливостей та ситуативного стану дитини
• застосування прийомів активного слухання і зворотнього зв’язку

Ці принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми є оптимальними для закладання основ  формування  комунікативної компетентності   молодших   школярів .

Змістом  розвитку  комунікативної  компетентності  є  її  складові  :

5. когнітивно – комунікативна компетентність ( пізнавальний компонент ) включає :

• ознайомлення дітей з правилами мовленнєвого спілкування в різних життєвих ситуаціях : під час взаємодії з дорослими і   однолітками ; засвоєння норм і правил українського етикету ;
• опанування стандартних форм мовленнєвого етикету ;
• оволодіння словником на позначення ситуацій спілкування ;    просторово – часових характеристик , особистісних якостей та рис  характеру  людини ;
• розуміння значень виразу обличчя , пози , жестів .

Реалізації запропонованого змісту роботи сприятиме застосування таких методів : проведення бесід на морально – етичні теми ; читання художніх творів ; ознайомлення з різними жанрами українського фольклору ; введення в активний словник учня нової лексики ; створення ігрових мовленнєвих ситуацій ; розігрування діалогів і сценок з літературних творів ; розгляд піктограм , ілюстрацій до художніх творів ; використання дидактичних ігор .

5. орієнтувально – планувальна  компетентність ( уміння орієнтуватися у ситуації спілкування ) включає  :
   • добір лексичних засобів , граматичних форм , синтаксичних конструкцій ;
   • регулювання  зовнішніх  характеристик  мовлення  -  сили голосу  ,  темпу  , вираз  обличчя  ,  жести  ...

Ця компетентність формується під час бесід , обговорення різних ситуацій  спілкування  , розігрування ігрових  мовленнєвих  ситуацій  .

5. організаційно – комунікативна компетентність  ( практичне оволодіння вербальними і невербальними прийомами вступу в мовленнєвий  акт )  включає  :

• готовність ініціювати спілкування з дорослими і однолітками ;
• підтримку та розгортання діалогу , ввічливого та логічного завершення  спілкування  ;
• підбір теми для розмови і спрямування її в правильне русло  ;
• організування спілкування під час спільної діяльності ;
• планування і коригування спільної практичної діяльності .

Для розвитку цього виду компетентності слід користуватися такими методами  : побудова діалогів за змістом картин чи на задані теми ; розігрування міні – інсценівок за сюжетами з повсякденого життя дітей ; введення у словник школярів лексико – граматичних засобів , спрямованих на встановлення й підтримку розмови ( знаєш , бачиш , скажи , кажу тобі , я думаю , ясно ,   зрозуміло , добре , гаразд , так , авжеж , ні-ні ) , зразків комунікативно  значущих  діалогічних  форм  запрошення  до  розмови ( „Приєднуйся до нашої розмови” , „Ходи до нас” , „Розкажи нам ...”, „Ми говоримо про ... , а ти як гадаєш ?”) , вступу до розмови ( „Про що ви розмовляєте ? Можна приєднатися до вас ?” , „Хочете , я розповім , що знаю  про ... ?”) .

5. власне мовленнєва компетентність ( вміння вибирати способи спілкування )  включає :
   • монологічні форми ( розповідь , опис , міркування , пояснення ) ;
   • діалогічні форми ( ситуативна розмова , діалогічне розпитування , бесіда ) .

До методів власне мовленнєвої компетентності відносять : навчання дітей складати розповіді , діалоги ; завдання на розв’язання комунікативно – мовленнєвих  задач  у  навчальному  та  повсякденному  спілкуванні  .

5. комунікативно – діяльнісна компетентність  ( вміння досягати комунікативної мети завдяки комплексному застосуванню  мовних  і  немовних засобів ) включає  активну  практику  мовленнєвого спілкування  дитини  з  однолітками  та  дорослими  .

Отже , розвиток мовлення і спілкування взаємопов’язані : прагнучи задовольнити потребу у спілкуванні , дитина звертається  до мовлення як до основного  способу його здійснення ;  включення дитини у мовленнєве  спілкування з дорослими  і  однолітками   позитивно впливає на розвиток їх комунікативних потреб і мовлення . Цей двобічний зв’язок  -  основа  паралельного  розвитку в  школярів  мовлення  і  комунікативної  діяльності  .

ІІ. Основна  частина

1. Теоретичні дослідження

1.1. Формування  комунікативної  компетентності  молодших  школярів  на  уроках  читання

В основу початкового курсу рідної мови  покладено всебічний розвиток мовлення . Якщо проаналізувати зміст загальнопізнавальних умінь та навичок , то можна помітити , що всі вони тісно пов’язані між собою : простіші вміння є структурними елементами складніших  чи створюють сприятливі умови для їх формування та розвитку . Тому , формуючи загальнопізнавальні уміння , працювати слід в чітко визначеній послідовності та розробленій системі , починаючи з найпростіших і закінчуючи перемогами над складнішими . Такої системи  слід дотримуватись класоводові не тільки на уроках мови та читання , а встановлювати міжпредметні зв’язки на кожному уроці з усіх навчальних предметів .

Як визначили науковці , кожне вміння слід формувати поетапно , а саме :

• створення мотиваційної готовності учнів до виконання певного виду діяльності ;
• засвоєння зразка дій ;
• первинне застосування вміння ;
• виконання тренувальних вправ в умовах близького переносу вміння в межах одного навчального предмета .

Проаналізувавши програму , бачимо , що на першому місці на уроках читання постає розвиток усного мовлення . В основі його формування лежать такі прийоми розумової діяльності : аналіз , порівняння , абстрагування , узагальнення та багато інших . Використовуючи їх , діти здійснюють мислительну операцію , яка для них є невидимою . На перших порах їм важко вибрати той чи інший прийом ( на допомогу приходить вчитель ) , та з часом цей вибір доходить до  автоматизму , над яким учні і не замислюються .

Функціонально – смисловими типами мовлення є розповідь , опис та міркування . Розповідь – це своєрідне повідомлення , в якому факти і події ідуть одне за одним , в певній послідовності . Це найлегший для молодших школярів тип мовлення , бо її основи закладалися ще в дошкільному віці , коли дитинку просили розповісти про якусь пригоду , скласти розповідь за серією малюнків тощо . На протязі ж навчання в початковій ланці учні вже удосконалюють структуру побудови , вміння використовувати художні засоби виразності , правильно будувати речення тощо .

Описом називається повідомлення про факти та явища , які існують водночас . На перший погляд здається : описувати не важко , що бачиш , те й кажи . Та з часом  учні розуміють , що перед тим як описати картину чи ілюстрацію слід її уважно роздивитися , дібрати простіші художні засоби виразності  ( епітети , порівняння ) . Спостереження показують , що мовлення молодших школярів , зокрема учнів перших та других класів , відзначається бідністю словникового  запасу . Тому першочерговим завданням вчителя є використання спеціальних   вправ , які передбачають активну мовленнєву діяльність  , навчаючи вибору необхідних засобів виразності усного мовлення . Крім того , додатковий матеріал сприятиме поліпшенню техніки читання школярів .

Міркування – це виклад фактів та явищ , які перебувають у причинно – наслідкових зв’язках . З таким видом тексту учні знайомляться уже безпосередньо у школі . Роботу над міркуваннями на початковому етапі слід спрямовувати на навчання монологу у вигляді елементарного роздуму за структурою , доступною 6-річним дітям : теза – аргументи – висновок , а пізніше – вступ – теза –   аргументи – висновок . Дітям складно створювати словесні міркування , де необхідно дотримуватися структури , виявити та розкрити причинно – наслідкові зв’язки тези з аргументами ; самостійно дібрати докази , зробити висновки . Причина невміння висловлювати свої міркування  полягає не в тому , що діти не готові до цього розумово , а в тому , що вони не чують відповідних висловлювань від дорослих , адже , як відомо , молодші  школярі  в цьому віці більшою мірою здатні до наслідування зразків мовлення старших , які їх оточують . Оскільки міркування дітей , так би мовити , є „вимушеними” , вчитель постійно повинен стимулювати їх до створення висловлювань . На допомогу приходить всім відомий метод „Прес”(на мою думку ; я переконаний , що ; а я гадаю інакше та    інші ) , який ненав’язливо примушує мислити кожного без винятку , бо висловивши свою думку , її ще й треба довести .

Важливе місце в системі мовленнєвого розвитку молодших школярів належить роботі зі словом , спрямованій на збагачення , розширення й активізацію словника учнів та формування в них умінь та навичок вільно та комунікативно виправдано користуватися лексичними засобами в різних мовленнєвих ситуаціях , що є однією з умов вільного володіння усним і писемним мовленням . Емоційно забарвлена лексика збагачує і увиразнює  висловлювання , дає можливість образно продемонструвати свою думку з приводу прочитаного , побаченого чи почутого , допомагає визначити характерні ознаки предметів , а також риси характеру   людей , висловити схвалення чи осуд дій персонажів художніх творів .

Ці методи та прийоми реально можна втілити  за умови , що учні володіють навичками виразного читання , компоненти якого є нероздільними . Бідність інтонаційного малюнка , часто неправильно вибраний тон , недостатня гучність мовлення – основні недоліки темпу читання і висловлювання . Слід показати дітям залежність вибору тих чи інших засобів виразності від змісту і основної думки  , поступово формуючи у них уміння самостійно добирати необхідні для певного висловлювання  мелодику , інтонацію , гучність , темп , виразність .

Та якщо мовлення вчителя багате лише на уроці читання , то які б ви методи та прийоми не використовували , вони будуть діяти лише в межах відповіді на  цьому ж уроці  , а повсякденне як мовлення так і мислення учнів буде бідним та примітивним , бо , як довели психологи , діти до 10 років наслідують мовлення та вчинки не тільки своїх батьків , а й першого вчителя .

1.2. Формування  комунікативної  компетентності  молодших  школярів  на  уроках рідної мови

Проблема взаємозв’язку мовної освіти і мовленнєвого розвитку учнів визначила нові змістові лінії навчання української мови :Виникла необхідність удосконалювати методи та прийоми , урізноманітнювати форми проведення уроків , прокладаючи цікавий і водночас вишуканий шлях вивчення рідної мови , в процесі якого розвиваються творчі здібності молодших школярів . Серед змістових ліній приорітетною вважають комунікативну .

Уроки української мови є найефективнішими для ознайомлення учнів з найважливішими правилами усного та писемного мовлення ; спілкування ; практичного засвоєння формул ввічливості , які виховують мовну культуру , інтелігентність , вишуканість , толерантність мовця . Керуючись принципами особистісно орієнтованого навчання , необхідно забезпечити емоційне благополуччя учнів на уроці , що сприяє успішній реалізації завдань , формування комунікативних умінь та мовленнєвої культури молодших школярів , бо , за словами  Марії  Монтессорі , „у розумі дитини нема нічого такого , чого колись не було б у почуттях” . Мовленнєвій діяльності на уроці рідної мови вчитель повинен відводити більше половини часу , вміло поєднуючи розвиток мовних ( формування базових понять ) , мовленнєвих ( оволодіння вміннями вільно висловлювати свою думку у діалогічній та монологічній формах ) та комунікативних ( засвоєння норм літературної вимови , оволодіння опорними вміннями логічного мислення )  умінь  учнів .

Невичерпним матеріалом для навчальних занять з рідної мови є саме життя , що щедро надає нам матеріали , опираючись на які , учні успішно опановують навчальний матеріал . Кожна складова уроку допомагає створити образ , вималювати ситуацію , які змушують дітей уявляти , фантазувати , співпереживати , спонукає до активної мовленнєвої діяльності  не тільки на уроках рідної мови .

Шляхами реалізації даної проблеми стали такі методи та прийоми :

• комунікативні доручення
• бесіда вчителя з дітьми та організація їх мовленнєвого спілкування
• створення проблемних ситуацій
• розповіді вчителя та учнів на теми з власного досвіду
• складання листів , статей до газет , повідомлень
• розігрування уривків з художніх творів у формі діалогу
• ігри – драматизації , сюжетно – рольові  , словесні дидактичні ігри
• організація спільних видів діяльності та спілкування у процесі їх виконання

1.3.Спілкування, як активний вид діяльності

Спілкування – це активний процес , пов’язаний з розумовою діяльністю і комунікативною поведінкою . Перебуваючи у суспільних взаєминах , особистість виявляє активність у своїй життєвій позиції , демонстуючи свою комунікативну компетентність , при цьому спілкування здійснюється трьома способами :

• інформаційним ( обмін думками , ідеями , інтересами , почуттями );
• інтеракційним ( взаємодія під час спілкування );
• перцептивним ( сприйняття і розуміння людини людиною ).

Формувати вміння користуватися всіма способами спілкування можна , використовуючи різноманітні методи та прийоми роботи над різножанровими творами та книгами в яких вони розміщені .

Однією з важливих структурних одиниць книги є анотація ( це коротка характеристика книги , яка в найстислішій формі викладає її зміст , іноді дає оцінку , допомагає вирішити , наскільки цікавить ця книга читача ). Вміння знаходити її , розуміти значення і зміст , створювати самостійно припадає на третій клас , коли в учнів уже сформувались вміння стисло переказувати великі за обсягом тексти .

ІІІ. Висновки

Так , ми бачимо , що в молодшому шкільному віці навчальна діяльність стає провідною діяльністю в житті дитини . Її розвиток , формування та становлення буде продовжуватись протягом всіх років шкільного життя , але основи закладаються в перші роки навчання . Дитина , стаючи молодшим школярем , незважаючи на попередню підготовку , більший або менший досвід навчальних занять , потрапляє у принципово нові умови . Шкільне навчання відрізняється не тільки особливою соціальною значимістю комунікативної діяльності дитини , але й опосередкованістю відносин з дорослими зразками й оцінками , дотриманням  правил , спільних для всіх , набуттям наукових  понять . Ці моменти , так само , як і специфіка самої навчальної діяльності дитини , впливають на розвиток її комунікативних здібностей.

Для кращого формування та розвитку комунікативної компетентності молодших школярів  потрібно організовувати навчання так , щоб воно було цікавим для дітей , під час якого постійно б виникала маса запитань і не зникало бажання знайти чи почути відповіді на свої «Чому?». Деякі уроки повинні проводитись в ігровій формі , в такий спосіб діти починають осмислювати навчальний матеріал , а не його зазубрювати , тим самим  даючи змогу розвиватися теоретичному смисловому мисленню та зв’язному мовленню.

Важливу роль тут відіграє і методика , якою користується класовод . Бо багато чого залежить від вчителя , від його розуміння та ставлення до дітей . Він формує особистість учня в процесі спілкування з ним , у процесі індивідуальної та колективної бесіди . Також вчитель формує особистість учня безпосередньо у процесі навчання . За допомогою знань , яких поступово набирає школяр з першого класу і далі , у нього формується уявлення про навколишній світ , розвивається його «Я» , а головне поступово формується комунікативно компетентна особистість , яка подолає будь-які кризи та проблемні ситуації у житті .

Використана література

1. Бадер В. І. Розвиток зв’язного мовлення молодших      школярів . – К. – 1997.

2. Головко І. Формування вмінь і навичок молодших школярів складати твори – міркування // Початкова школа – 1999. -    № 8. – с . 41 – 44 .

3. Лещенко Г.  Комунікативно – діяльнісний підхід до проведення уроків розвитку зв’язного мовлення // Початкова школа . – 2003 . - № 12 . – с . 5 – 7 .

4. Луценко І. Культура мовленнєвого спілкування : зміст  і    методи   роботи // Дошкільне виховання . – 2004 . - № 5 . –       с . 10 – 12 .

5. Москаленко Н. А. Застосування ігрових та мовленнєвих ситуацій  // Початкова школа . – 1990 . - № 2 . – с . 24 – 26 .

6 Олійник І. М. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів . – Рівне . – 1999 .

7. Притулик Н. Комунікативний потенціал уроків з дитячою книгою  //  Початкова школа . – 2003 . - № 6 . – с. 14 – 17 .

8. Словник іншомовних слів . – К. – 1977 . – с. 345 .

9. Трунова  В. А. Мовленнєві ситуації як засіб формування комунікативних умінь  //  Початкова школа . – 1988 . - № 7 . –  с . 27 – 28 .