menu

Акмеологія
16.05.2012, 12:11

І. Суть поняття акмеології як науки

Акмеологія як наука містить нові можливості розгляду професійного становлення спеціаліста під кутом оволодіння ним "акме” – умов досягнення все більш високих ступенів розвитку. Використання понятійного апарату акмеології, її теоретичних засад можливе у двох аспектах:

1.    Професійна компетентність є певний етап професійного становлення спеціаліста.

2.    До ключових характеристик професійної компетентності директора вводиться поняття "акмеологічна компетентність”.


Основними акмеологічними механізмами досфгнення акми в різних сферах життєдіяльності вважають саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіту, самоконтроль.

Акмеологія – галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об’єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах, у тому числі в освіті, самостійній професійній діяльності, системі підвищення кваліфікації. (Н.В. Кузьміна)

Акмеологія – наука про вищі досягнення в життєдіяльності і розвитку людини. (В.М. Максимова)

"акме” – вершина, гостре

"логос” – слово, поняття , вчення

"логія” – означає вчення, наука

 

2. Що ми розуміємо під акмеологічною компетентністю?

Під акмеологічною компетентністю ми розуміємо інтегральну готовність і здатність зрілої особистості будувати свій поступовий психічний та професійний розвиток із постійним ускладненням задач і зростанням рівня досягнень, котрі найбільш повно реалізують психологічні ресурси які має людина.

Акмеологічна компетентність, як і будь яка інша компетентність, включає знання, вміння, якості особистості, а саме:

–       акмеологічні знання, тобто обізнаність, поінформованість проте, які досягнення можливі у сфері психічного, професійного розвитку, їх рівні, варіанти.

–       акмеологічні уміння – прийоми, способи, технології досягнень у сфері психічного розвитку та професійній сфері, прийоми розрізнення, оцінювання різних видів акми

–       акмеологічні якості особистості, які забезпечують рух людини до намічених досягнень; до цих особистих якостей ми відносимо перш за все акмемотивацію та акмездібності.

Акме-мотивація – це спрямованість достатньо зрілої особистості на розв’язання акмеологічних задач психічного й професійного розвитку, а також на забезпечення його поступового характеру…

Акме-здібності – це індивідуально-психологічні властивості особистості, які забезпечують підтримку поступального висхідного вектора психічного та професійного розвитку, включають здатність будувати варіанти акмеограм свого розвитку, обирати та реалізувати прийоми та технології переходу з одного рівня професіоналізму на інший, більш високий рівень, здатність долати перепони на шляху досягнення акме.

3. Фактори компетентністного підходу.

Є об’єктивні і суб’єктивні фактори компетентністного підходу.

До об’єктивних факторів належать:

–       умови життя, навчання, праці;

–       стан здоров’я;

–       прилучення до досягнень науки та культури;

–       оволодіння професією, або декількома професіями;

–       головне – забезпечення потреби суспільства в його знаннях та уміннях

До суб’єктивних факторів та умов відносять перш за все мотиви, або потреби досягнення, тобто внутрішній, відносно сталі прагнення людини до успіхів у різних видах діяльності. До цих психологічних факторів можна ще додати й акмеологічні здібності.

4. Учительські компетентності.

Методична компетентність включає володіння різноманітними методами навчання, знання дидактичних методів, прийомів і вміння застосовувати їх у процесі навчання, знання психологічних механізмів засвоєння знань і вмінь у процесі навчання.

Важливі компоненти методичної компетентності:

–       мобільність знань (постійне відновлення знань для успішного рішення завдань тепері в даних умовах)

–       гнучкість методу (застосування того або іншого методу в залежності від умов)

–       критичність мислення (творче, нестандартне мислення)

–       відповілальність за дії

Психолого-педагогічна компетентність припуска володіння педагогічною діагностикою, уміння будувати педагогічно-доціліні взаємини зтими, хто навчається, здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики;

знання вікової психолгії, психології міжособистісного та пед. спілкування;

вміння пробуджувати й розвивати в тих хто навчається, стікий інтерес до обраного фаху, до предмету, що викладається.

Психолого-педагогічна компетентність учителя містить у собі:

Поінформованість учителя про індивідуальні особливості кожного учня, його здібності, сильні сторони волі та характеру, достоїнства та недоліки попередньої підготовки, що виявляється в прийнятті продуктивних стратегій індивідального підходу в роботі з ним; поінформованість у галузі процесів спілкування, що відбуваються в групах, з якими вчитель працює, процесів, що відбувається в середині груп, як між учнями, так і між учителем і групами, вчителем і учнями, знання того, якою мірою процеси спілкування сприяють, або перешкоджають досягненню бажаних педагогічних результатів;

поінформованість вчителя в оптимальному виборі методів навчання, про можливості професійного самовдосконалення, а також про сильні й слабкі сторони своєї власної особистості та її діяльності й про те, що і як потрібно зробити по відношенню до себе, щоб підвищити якість своєї роботи;

володіння системою знань про сферу освіти, сутність, зміст і структуру освітніх процесів. Про людину, як суб’єкт освітнього процесу, її вікові, індивідуальні особливості, соціальні чинники розвитку;

знання особливостей дітей і з відхиленнями в розвитку;

володіння системою знань про закономірності спілкування і засоби керування індивідом і групоє, уміннями педагогічного спілкування;

дотримання прав і свобод учнів, уміння здійснювати соціальну допомогу та підтримку учнів, володіння технологіями розвивального навчання;

уміння організації позашкільної діяльності учнів;

володіння основними психолого-педагогічними прийомами застосування комп’ютерної техніки в освітньому процесі;

володіння уміннями психолого-педагогічної діагностики;

володіння уміннями проектування, реалізації, оцінювання та корекції освітнього процесу.

Диференційно-психогічна компетентність включає вміння виявляти особистісні особливості, настанови та спрямованість учнів, визначати  і враховувати емоційний стан людей; уміння грамотно будувати взаємовідносини з керівниками, колегами, школярами.

Аутопсихологічна компетентність – це вміння усвідомлювати рівень власної діяльності, своїх спроможностей, знання про засоби професійного самовдосконалення, уміння бачити причини недоліків у своїй роботі, у собі; бажання самовдосконалення.

Додаткові складові компетентності

1.    загальнокультурна компетентність

2.    копетентність у сфері особистісно-орієнтованої технології навчання

3.    компетентність у сфері інформаційних технолоргій

4.    валеологічна компетентність

5.    комунікативна компетентність

6.    ситуативна результативність педагога (через залучення учнів у навчальну ситуацію)

7.     рефлексивна компетентність (уміння критично оцінювати себе, свою роль, свої вчинки)

8.    діагностична компетентність

Компетентність загальнокультурна – це рівень освіченості, достатній для самоосвіти і самостійного розв’язання виникаючих при цьому пізнавальних проблем і визначення своєї позиції.

Управлінська компетентність – визначає обсяг компетенцій, коло повноважень у сфері управлінської діяльності.

Особиста компетентність – це готовність і здатність індивідуума пояснювати, продумувати й оцінювати потреби обмеження в сім’ї у професії і громадському житті, а також розвивати власні здібності.

5. Предмети шкільної акмеології

Предметом педагогічної акмеології  є професійна зрілість, професіоналізм вчителя, їх вдосконалення. Основне поняття акмеології – зрілість (досконалість), воно має дві суттєві характеристики

1 етап вікового розвитку

2 рівень розвитку тих чи інших сфер людини, як суб’єкта навчання і житттєдіяльності вцілому.

Звідси можливе трактування предмета шкільнорї акмеології:

1.      Як соціальної зрілості випускника школи, готового до життєвого самовизначення

2.      Як зрілості, що характеризує рівень взаємодії суб’єктів педагогічного процесу в цілісній педагогічній освітній системі.

Предметом шкільної акмеології виступає саморозвиток суб’єктів педагогічного процесу (педагогів і учнів) засобами освітньої діяльності.

Предметом шкільної акмеології  є цілісний та стійкий розвиток людини – учня і дорослого (вчителя) – в продуктивних соціально-педагогічних системах шкільної освіти.

  Предметом шкільної акмеології є:

-         соціально-зрілий випускник, готовий до самовизначення;

-         взаємодія суб’єктів педагогічного процесу в цілісній системі освіти, саморозвиток суб’єктів педагогічного процесу засобами освітньої діяльності в школах нового типу, що забезпечують підвищений рівень освіти.

6. Завдання шкільної акмеології

1.          Дослідження залежності між рівнями досягнутих результатів діяльності та способами розв’язання завдань, виявлення факторів, що забезпечують певний результат індивідуального розвитку вчителя та учня.

2.          Моделювання педагогічних систем і стратегій для досягнення вершин індивідуальної, групової та колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів і професійної діяльності вчителів, їхньої творчості

3.          Дослідження розвитку людини на всіх рівнях навчання в школі


7. Характеристики результативної роботи вчителя

1.    цілеспрямованість його діяльності на уроці;

2.    характер відносин з учнями;

3.    індивідуально-особистісний підхід до учнів;

4.    диференційований підхід до навчання;

5.    уміння педагога приводити у відповідність до змісту навчального матеріалу методи навчання й форми організації пізнавальної діяльності учнів

6.    робота вчителя з формування і розвитку загальнонавчальних навичок і умінь, робота з розвитку пізнавального інтересу

7.    робота вчителя з формування знань, умінь і навичок та озброєння учнів способами пізнавальної діяльності

8.    робота вчителя з формування понять

9.    розвиток загальних здібностей учнів

10.                об’єктивність оцінки знань учнів

11.                ефективність зусиль, що розвивають особистість

12.                ефективність виховних впливів

Як  бачимо, оцінка результату роботи вчителя на уроці – процес багатоаспектний і складний. Він не закінчується на характеристиці цих критеріїв, тому що результати роботи учнів на уроці є також і критеріями оцінки роботи вчителя, а він складається з таких позицій:

–       рівень самостійності, самодіяльності учнів на уроці

–       ставлення учнів до навчальної праці

–       ставлення учнів до предмета, учителя, одне до одного

–       об’єктивна спрямованість діяльності учнів на освіту й розвиток своєї особистості

–       наявність в учнів пізнавального інтересу

–       виховний і ровиваючий рух особистості, який виникає в ході уроку

–       зання учнями фактичного матеріалу й рівень його засвоєння

 

8. Професійні рівні за Є.В. Коротєєвою

4 основних професійних рівні

І. Пасивний – проявляється частіше за все в педагогів-початківців, які ще не володіють викладацькими уміннями та навичками, а також у людей, просто незацікавлених професією вчителя

ІІ. Ситуативний – відрізняється цікавими прийомами, знахідками, які використовуються стихійно, або час від часу. Вчителеві не вистачає стабільності, майстерності під час щоденної підготовки та при проведенні занять.

ІІІ. Активний – спостерігається, як правило, у вчителів зі стажем, але трапляється, що і молоді спеціалісти демонструють високий рівень професіоналізму за тими чи іншими критеріями. Уроки педагогів даного рівня та стилю відрізняються чіткістю вимог, стабільністю, що полегшує роботу учням. Саме тому й контрльні зрізи, проведенні цими вчителями, показують досить високий рівень знань школярів.

ІV. Творчий – характерний для педагогів з яскравою індивідуальністю, які мають особливі знахідки в технології навчання. Саме тому іноді важко дібрати параметри для аналізу подібних уроків.


9.  Самоосвіта та її передумови.


Чим більше ми розвиваємо й вдосконалюємо себе,

Чим повніше реалізуємо свої можливості,

Тим цікавішими ми стаємо для оточення,

Тим вагомішим є наш внесок у спільну діяльність

І спілкування з іншими людьми

                                               "Мистецтво життєтворчості особистості”

 

Самоосвіта – це оволодіння знаннями з ініціативи самої особистості щодо предметазнань, обсягу і джерел пізнання, установлення тривалості і часу проведення занять і вибір форм задоволення пізнавальних потреб та інтересів. Звичайно, визначне місце в самоосвіті посідає індивідуальна самостійна робота з різними джерелами інформації, але необхідними стають і колективні форми роботи:семінари, гуртки, консультації. Особливо резутативне поєднання індивідуальних занять зколективними формами роботи. Таким чином самоосвіта – це невід’ємна частина безперервної освіти, це активна пізнавальна діяльність, що протікає за особистою ініціативою людини у формі колективної й індивідупльної самостійної роботи з оволодіння знаннями та є додатковою до її основного заняття. Передумовами самоосвіти є:

–       досить високий рівень розвитку суспільства, тобто соціальний аспект

–       усвідомлення необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня й оволодіння уміннями самостійної роботи (особистісний аспект рівня й оволодіння)

–       створення умов для розвитку і задоволення пізнавальних потреб і інтересів.

Самоосвіта – освіта, яку отримують в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному закладі. Крім того. Самоосвіта є невід’ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяє поглибленню, розширенню та більш міцному засвоєнню знань.

Щоб самоосвіта мала успіх, необхідно визначити рівень розвитку пізнавальної активності і самостійності і включати самоосвіту в навчальний процес. Складність полягає втому, що для повсякденного мислення видаються несумісними і навіть взаємовиключними ці два педагогічні явища, тому що істотною ознакою самоосвіти є ініціативна освітня діяльність, що організовується і керується самим учнем, а істотні ознаки навчання – сувора регламентація змісту освіти державними програмами і керівною роллю вчителя.

Самоосвіта припускає наявність у людини умінь самостійної пізнавальної діяльності, формування яких – одна із задач навчання.

 
10. Зміст і форми роботи наставника з молодим учителем


1.    Складання індивідуального плану роботи молодого вчителя з урахуванням його потреб і можливостей.

2.    Бесіда з молодим спеціалістом за конкретними розділами педагогіки, з питань наукового змісту предмета, методики викладання.

3.    Обмін думками щодо змісту нових здобутків психолого-педагогічної науки, педагогічної практики.

4.    Спільне моделювання системи навчальних занять з теми або окремого навчального заняття, виховного заходу.

5.    Випереджувальне проведення навчального заняття для молодого колеги.

6.    Консультування щодо організації навчально-виховного процесу.

7.    Спільна підготовка з питань добору дидактичного матеріалу.

8.    Взаємовідвідування навчальних занять, позакласних заходів з подальшим детальним їх аналізом.

9.    Спільні відвідування навчальних занять досвідчених колег і ретельний їх аналіз.

10.           Спільне складання календарно-тематичних планів, конспектів навчальних занять

11.           Надання молодому вчителю рекомендацій щодо самоосвіти.

12.           Допомогти у роботі з "важкими” дітьми та їхніми сім’ями.

13.           Залучення молодих учителів до методичної, громадської роботи.

Категорія: Самоосвіта | Додав: РІТА | Теги: самоосвіта, технології навчання
Переглядів: 6917 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]