Всупереч поширеній думці неуспішність школярів далеко не завжди пояснюється низькими розумовими здібностями або небажанням вчитися. У педагогічній практиці при відсутності правильної диференціювання причин неуспішності  відстаючих учнів застосовується убогий і недосконалий набір засобів: це або додаткові заняття з використанням традиційних методів навчання, або різні форми дисциплінарного тиску на учня. Ці засоби, як правило, виявляються не тільки малоефективні, але й шкідливі, оскільки не усувають реальних причин неуспішності. А ці причини можуть бути різні; в основі неуспішності може лежати кілька взаємопов'язаних причин, що породжують в свою чергу вторинні порушення в навчальній діяльності. До основних причин неуспішності психологи відносять, по-перше, різного роду недоліки пізнавальної діяльності, по-друге, недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.
У першому випадку утруднення в навчанні виявляються в тому, що школяр погано розуміє викладений матеріал, не здатний якісно його засвоїти, не вміє на необхідному рівні здійснювати навчальні дії. Серед конкретних психологічних причин, що відносяться до першої групи негативних факторів, виділяються наступні: несформованість прийомів навчальної діяльності; недостатній розвиток психічних процесів (головним чином - розумової сфери).
Дитина, що прийшла до школи, і зіткнулась з необхідністю виконувати нову для себе навчальну діяльність, не завжди здатна самостійно знайти правильні прийоми роботи. Будь-яка дія, яка належить освоїти в школі, може бути виконано різними способами, але не всі ці способи ефективні. Якщо не навчати дитину навичкам навчальної роботи, то вона може самостійно вибрати не самий правильний і успішний спосіб письма, рахунку, заучування і т.д. До таких малоефективним способів відноситься механічне (без логічного осмислення) заучування матеріалу, поспішне виконання вправ без попереднього засвоєння необхідних правил і т. п. Відносна легкість навчального матеріалу на початкових етапах шкільного навчання дозволяє на перших порах користуватися неефективними способами роботи без помітного відставання. При відсутності належного контролю за способами навчальної роботи відбувається закріплення нераціональних прийомів діяльності, що в міру ускладнення матеріалу неминуче призводить до ускладнень в його освоєнні. Психологічно обгрунтовані методи початкового навчання передбачають не тільки викладання школярам певних знань і умінь, а й формування власне навчальної діяльності. При явному недосконалість прийомів навчальної роботи доцільні корекційні заняття з допомогою шкільного психолога.
Недоліки психічних процесів, що лежать в основі неуспішності, далеко не завжди пов'язані з низьким рівнем інтелекту. Найчастіше вони виступають проявом недостатньої готовності до шкільного навчання, коли дитина протягом життя до школи не пройшла певний шлях розумового розвитку, не оволоділа необхідними інтелектуальними навичками й уміннями.
Навчання в школі вимагає від дитини вміння абстрагувати й узагальнювати. Якщо ж його мислення переважно наочне, конкретне, то виникають типові труднощі. Дитина не може відвернутися від значення слова і зосередитися на тих його властивості, які характеризують його як частину мови; їй важко знайти загальне поняття, що об'єднує кілька приватних понять; при вивченні математики виникають труднощі в підведенні завдання під загальний вигляд. Дитина не може виділити суттєві ознаки предметів і явищ, плутає їх з несуттєвими і тому не може правильно засвоїти поняття. Ще одна характерна особливість дитячого мислення - нездатність одночасно оперувати всіма умовами, необхідними для вирішення, одночасно виконати всі необхідні дії, розглянути проблемну ситуацію з різних сторін. Всі ці особливості розумової діяльності призводять до того, що навчальна робота виявляється малоефективною, породжуючи розчарування у школяра. Формується так звана інтелектуальна пасивність - відмова від активної розумової роботи. Тому особливу важливість набуває проблема підготовки до шкільного навчання, яка не вичерпується засвоєнням певних навичок, але обов'язково передбачає формування розумової діяльності, що відповідає задачам навчання.
В школу переважна більшість дітей приходять, сповнені ентузіазму і позитивного ставлення до майбутньої навчанні. Однак відсутність помітних успіхів, а тим більше неуспішність вже в молодших класах породжують у багатьох школярів розчарування і зниження інтересу до навчання. Якщо своєчасно не надати дитині необхідної допомоги, то у нього поступово згасає віра в свої сили, і неуспішність може стати хронічною. Дитині, що втрачають навчальну мотивацію, необхідно допомогти подолати формуючий «комплекс невстигаючого». Вирішальна роль тут належить педагогу, який повинен всіляко стимулювати мотиви навчальних досягнень. Важливо відзначати кожен, нехай малозначний успіх учня, створювати можливість для такого успіху і порівнювати успіхи дитини не з досягненнями краще успішних однокласників, а з її власним рівнем досягнень, який вдається перевершити.