Позитивні та негативні аспекти інтерактивної моделі

Інтерактивна модель навчання - це спеціальна форма організації пізна­вальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити найспри­ятливіші, комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуватиме свою ус­пішність, інтелектуальну спроможність.

З англійської "інтерактив" ("іпегасі") означає: "Шег" — взаємний; "асі" — діяти. Тобто, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих си­туацій, використання рольових ігор, висловлювання своєї точки зору стосовно тієї чи іншої проблеми, вміння доказово міркувати, спільне вирішення питання на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Суть інтерактивного навчан­ня у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взає­модії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчан­ня у співпраці), де учень і учитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з товаришами, критично мислити, поважати думку колег, прийма­ти продумані рішення.

Такі підходи до навчання не є новими для української школи. Ще в перші десятиріччя минулого століття вони використовувалися і були поширені в практиці української школи. Лабораторно-бригадний і проектний методи, ро­бота в парах змінного складу, виробничі й трудові екскурсії та практики, які застосовували в ті часи, були передовим словом у світовій педагогіці.

Використання цих методів і форм навчання в окремих школах давало не­погані результати, вони знайшли підтримку у багатьох учителів. Проте їх за­проваджували без належного методичного забезпечення, теоретичного осмис­лення, експериментальної перевірки. Як наслідок, з'явилися певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, нераціональне використання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. Згадані методи були визнані непотрібними. І вже з 30-х років XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80 рр. XX ст. Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, С. Лисенкової, у теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи творчість окремих педагогів була винятком.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам 'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання.

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам 'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром'.

Як бачимо, процес навчання потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активності у цьому процесі. Мало пояснити, розповісти, продемонстру­вати. Справжнього результату можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання.