Питання про мету освіти є питанням про те, якою має бути людина майбутнього. Соціальне замовлення не тільки України, а й світового співтовариства вимагає перш за все людей, здатних самостійно  одержувати знання та досвід, діяти в різних проблемних ситуаціях, реалізувати  свої здібності та потреби.

У практиці сучасної школи існує два принципово різних підходи до навчання.

Перший – традиційний педагогічний. Метою і змістом такого навчання виступає передача учневі певної суми знань. Цей підхід ще називають знаннєвим. Він ототожнюється з  дієсловами «знати» і «пам’ятати». Таким чином, знання в педагогіці є самоцінними.

Другий підхід – психологічний – передбачає, що людина в процесі навчання повинна не прсто вивчити щось, а навчитися щось робити, тобто навчитися здійснювати діяльність. У процесі навчання людина повинна набути особистого досвіду, який є відображенням досвіду старших поколінь у певній галузі людської практики. Це діяльнісний підхід. На першому плані у цьому підході є практичні справи, а знання відіграють службову роль і стають  засобом виконання цих справ і засобом навчання. Саме це стає очікуваним результатом освіти і предметом стандартизації на сучасному етапі модернізації освітнього процесу у початковій школі. Вимірюється такий результат нетрадиційно – в термінах «надпредметних» здібностей, якостей, умінь.

Психологічну теорію діяльності розробляли видатні психологи Л. С. Виготський, А Н. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов, С.Л.Рубінштейн, П.Я.Гальперін та ін.. Діяльність - це специфічна форма суспільного буття людей, що полягає в цілеспрямованому перетворенні природної і соціальної дійсності. Перетворювальний і цілеспрямований характер діяльності дає змогу її суб'єкту вийти за межі будь-якої ситуації, вписуючи діяльність у широкий контекст суспільно-історичного буття. Все це підкреслює відкритість і універсальність діяльності. З позицій історичного і культурного розвитку її потрібно розуміти як форму творчості. Побудова або творення людиною своєї діяльності є неодмінною умовою формування її особистості. Л.С. Виготський висунув ідею про вирішальну роль діяльності в психічному розвитку дитини. Структура діяльності суб'єкта становить складне співвідношення її різнопланових компонентів (рух - дія - операція - вчинок) у їхньому взаємозв'язку з метою, мотивами та умовами діяльності. Центром цієї структури є дія.  Саме дія, на думку С.Л. Рубінштейна, - вихідна "клітинка", "одиниця" розвитку психіки.

У конкретному науковому вивченні особистості різні загально-психологічні напрями дотримуються принципів діяльнісного підходу. Поняття "діяльнісний підхід" у широкому розумінні означає, що в основу методології досліджень покладено категорію діяльності.  Вона розкриває психологічні закономірності процесу навчання і виховання. Цей підхід виходить з положення про те, що психологічні здібності людини є результатом перетворення зовнішньої предметної діяльності у внутрішню психічну діяльність шляхом послідовних перетворень. Таким чином особистісний, соціальний і пізнавальний розвиток учнів визначається характером організації їх навчальної діяльності.

Впровадження діяльнісного підходу у сучасних умовах дозволяє підвищувати ефективність навчально-виховного процесу  за такими показниками:

•  соціальний і особистісний характер освітніх результатів;
• гнучкість і міцність засвоєння знань учнями, можливість їх самостійного руху у певній області знань;
• можливість диференційованого підходу зі збереженням єдиної структури теоретичних знань;
•  мотивація і інтерес до навчання;
• загальнокультурний і особистісний розвиток на основі формування універсальних навчальних дій.

Це забезпечить не тільки успішне засвоєння знань, умінь і навиків, а і формування картини світу, компетентностей у будь-якій предметній області пізнання.         

Для реалізації діяльнісного навчання потрібно враховувати такі методологічні положення:

• кінцевою метою навчання є формування способу дій, а не запам’ятовування знань;
• у ході проектування та організації навчання первинне значення мають діяльність та дії, що становлять цю діяльність;
• знання не є самодостатніми, вони виступають лише засобом виконання дій та їх навчання.
• у сучасному розумінні знати означає за допомогою знань здійснювати певну діяльність;
• засвоювати знання можна, тільки використовуючи їх та оперуючи ними;
• діяльність вчителя полягає у проектуванні, організації та управлінні навчальною діяльністю, а не в «передачі» знань.

Процес учіння – це процес діяльності учня, спрямований на становлення його свідомості і його особистості вцілому. 

Діяльнісний підхід передбачає:

• робити учіння мотивованим;
• навчати дитину самостійно ставити перед собою ціль і знаходити шляхи та засоби її досягнення (тобто оптимально організувати свою діяльність;
• допомагати дитині сформувати у себе вміння контролю і самоконтролю, оцінки і самооцінки;
• відкрити перед дитиною спектр різних можливостей і створити у неї установки на вільний, але відповідальний і обґрунтований вибір тієї чи іншої можливості (установка на творчість);
• можливість спільної навчально-пізнавальної діяльності під керівництвом вчителя (розвиток завтрішнього дня).

Призначення діяльнісного навчання - навчати користуватися знаннями.

Тому, саме діяльнісний підхід в описаному вище розумінні забезпечує прогрес людства, саме він забезпечує існування і розвиток різноманітних технологічних процесів, саме він запитаний у суспільстві, яке живе за принципами ринкових відносин. Діяльнісне навчання – це соціальне замовлення суспільства системі освіти. І саме на діяльнісному підході має ґрунтуватися сучасна дидактика.