Слід виділити три основні групи методів навчання [35]:

Класифікація методів навчання є відносно цілісною тому, що вона враховує всіх основні структурні елементи діяльності (її організацію, стимулювання і контроль) [37]. В ній цілісно показані такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприймання, осмислення і практичне застосування. Вона враховує всі основні функції і сторони методів, виявлені педагогічною наукою, не відкидаючи не одну з них. Але вона не просто механічно з'єднує відомі підходи, а розглядає їх у взаємозв'язку і єдності, вимагаючи вибору їхнього оптимального поєднання. Нарешті, підхід, що пропонується до класифікації методів, не виключає можливості доповнення його новими приватними методами, що виникають в ході вдосконалення процесу навчання в сучасній школі.

Перш ніж перейти до характеристики окремих методів навчання, необхідно відзначити, що кожний метод може складатися з сукупності методичних прийомів. На цій підставі часом методи визначають як сукупність методичних прийомів, що забезпечують рішення завдань навчання.

Перейдемо до більш докладного опису всіх основних груп методів навчання в освіті [43].

До словесних методів навчання відносяться оповідання, лекція, бесіда і ін. В процесі їхнього роз'яснення викладач шляхом слова викладає, пояснює навчальний матеріал, а студенти шляхом слухання, запам’ятовування і осмислевання активно його сприймають і засвоюють.

Цей метод припускає усну розповідь викладання навчального матеріалу, яка не переривається питаннями навчаємих.

Можливі декілька виглядів розповіді - розповідь-вступ, розповідь-викладання, розповідь-висновок. Мета першого - підготовка до сприймання нового навчального матеріалу, що може бути проведене іншими методами, наприклад, бесідою. Цей вигляд оповідання характеризується відносною стислістю, яскравістю, емоціональністю викладення, що дозволяє викликати інтерес до нової теми, порушити потребу в її активному засвоєнні.

Під час другого методу викладач розкриває зміст нової теми, здійснює виклад по певному логічному плану, що розвивається, в чіткій послідовності, з вичлененням головного, істотного, з застосуванням ілюстрацій і переконливих прикладів.

Розповідь-висновок звичайно проводиться в кінці заняття. Викладач в ньому резюмує головні думки, робить висновки і узагальнення, дає завдання для подальшої самостійної роботи по цій темі.

В ході застосування методу розповідь використовуються такі методичні прийоми, як викладення інформації, активізація уваги, прийоми прискорення запам’ятовування (мнемонічні, асоціативні), логічні прийоми порівняння, виділення головного, резюмування, форми діалогу.

Умовами ефективного застосування розповіді є ретельне продумування теми, вдалий підбір прикладів і ілюстрацій, підтримання належного емоційного тонусу викладення, використання навчаючих запитань-підказок.

Як один з словесних методів навчання навчальна лекція припускає усне викладення матеріалу, що відрізняється великою ємністю, ніж розповіді, великою складністю логічних побудов, образів, доказів і узагальнень [43]. Лекція, як правило, займає все заняття, в той час як оповідання займає лише його частину.

В ході лекції використовуються прийоми усного викладення інформації, як в розповіді, підтримання уваги протягом тривалого часу, активізації мислення слухачів, прийоми забезпечення логічного запам’ятовування, переконання, аргументації, доказів, класифікації, систематизації і узагальнення. Найкращім прикладом може бути лекція-діалог.

Подібним методом легше всього користуватися за допомогою аудіокасет, а також за допомогою відеотехніки, а також супутникового телебачення, хоча лекцію можна ще доповнювати за допомогою конспекту, книги чи комп'ютерного пакету.

Бесіда. Метод бесіди припускає розмову викладача з учнями. Бесіда організується з допомогою ретельно продуманої системи питань, що поступово підводять учнів до засвоєння системи фактів, нового поняття або закономірності.

В ході застосування методу бесіди використовуються прийоми порушення питань (основних, додаткових, навідних і ін.), обговорення відповідей і думок навчаємих, корегування їх відповідей, прийоми формулювання висновків з бесіди.

Питання до бесіди повинні бути достатньо ємними для цілісного сприймання. Питання не повинні вимагати односкладових відповідей. Викладач може використати допоміжні, навідні запитання, що дозволять продовжити обговорення проблеми.

Наочні методи достатньо важливі для навчаємих, це є візуальним сприймання дійсності. Сучасна дидактика вимагає більш раціональних варіантів застосування методів наочності, що дозволять досягнути більшого освітнього і виховного результату, а так ж розвиваючого ефекту. Як говориться у роботі [39] дидактика орієнтує педагогів на таке застосування наочних методів навчання, щоб водночас мати можливість розвивати мислення навчаємих.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково пропонуються в тій або іншій мірі, сполучаючись зі словесними методами. Тісний взаємозв'язок слова і наочності випливає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності живого споглядання, абстрактного мислення і практики. Вчення І. П. Павлова про першу і другу сигнальні системи показує, що при пізнанні явищ дійсності вони повинні застосовуватися у взаємозв'язку.

Існують різноманітні форми зв'язку слова і наочності. Віддати якійсь з них повну перевагу було б помилковим, бо в залежності від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних методів, а також рівня підготовленості навчаємих, необхідно в кожному конкретному випадку обирати найбільш раціональне поєднання.

Практичні методи навчання охоплюють надто широкий діапазон різноманітних виглядів діяльності навчаємих. Під час використання практичних методів навчання [38] застосовуються прийоми: постановка завдання, планування його виконання, оперативного стимулювання, регулювання і контролю, аналізу підсумків практичної роботи, виявлення причин недоліків, корегування навчання для повного досягнення мети.

До практичних методів відносяться також вправи, що виконуються навчаємими зі звукозаписною, звуковідтворювальною апаратурою, сюди ж відносяться комп'ютери.

Індуктивні і дедуктивні методи навчання [35] характеризують винятково важливу особливість методів - спроможність розкривати логіку руху змісту навчального матеріалу. Застосування індуктивних і дедуктивних методів означає вибір певної логіки розкриття змісту теми, яка вивчається: від приватного до загального і від загального до приватного.

При використанні індуктивного методу навчальна діяльність викладача і студентів протікає слідуючим чином:  

Індуктивне вивчення теми особливо корисно в тих випадках, коли матеріал носить, здебільшого, фактичний характер або зв'язаний з формуванням понять, сенс яких може стати ясним лише в ході індуктивних міркувань. Широко застосовуються індуктивні методи при вивченні технічних приладів і виконанні практичних завдань. Індуктивними методами вирішується багато математичних задач, особливо коли викладач вважає необхідним самостійно підвести студентів до засвоєння деякої більш узагальненої формули.

Слабкість індуктивного методу навчання полягає в тому, що вимагається більшого часу на вивчення нового матеріалу, ніж при дедуктивному. Він в меншій мірі сприяє розвитку абстрактного мислення, бо спирається на конкретні факти, досвід і інші дані.

При використанні дедуктивного методу діяльність викладача і учнів носить наступний характер:  

Дедуктивний метод сприяє швидкому проходженню навчального матеріалу, активніше розвиває абстрактне мислення. Застосування його особливо корисно при вивченні теоретичного матеріалу, при рішенні задач, що вимагають виявлення слідств з деяких більш загальних положень.

Слід звернути увагу, що в даній роботі обмежено перелік логічних методів навчання двома способами: дедуктивним і індуктивним [39, 43]. Зроблено це лише для більшої доступності цілісної класифікації методів навчання. В принципі ж до цієї підгрупи методів організації навчання відносяться і методи навчального аналізу, слідчого синтезу, навчальної аналогії, виявлення причнинно-наслідкових зв'язків.

Репродуктивні і проблемно-пошукові методи навчання [35] вичленяються, передусім, на основі оцінки ступеня творчої активності школярів в пізнанні нових понять, явищ і законів.

Наочність при репродуктивному методі навчання також застосовується з метою кращого і більш активного засвоєння і запам’ятовування інформації. Прикладом наочності є використання в досвіді викладача В. Ф. Шаталова опорних конспектів. В них послідовно відображені особливо яскраві цифри і зарисовки.

Практичні роботи репродуктивного характеру відрізняються тим, що їх застосовують за зразком раніше або щойно придбання знань. При цьому, в ході практичної роботи не здійснюють самостійного прирощування знань. Репродуктивні вправи особливо ефективно сприяють відпрацьовуванню практичних вмінь і навиків, бо перетворення в навик вимагає неодноразових дій за зразком.

Особливо ефективно застосовуються репродуктивні методи в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу носить здебільшого інформативний характер, являє собою опис методів практичних дій, є надто складним і принципово новим для того, щоб учні могли здійснювати пошук знань.

На основі репродуктивних методів найчастіше здійснюється програмоване навчання.

В цілому ж репродуктивні методи навчання не дозволяють в належній мірі розвивати мислення і особливо самостійність, гнучкість мислення, формувати у тих, що навчаються, навики пошукової діяльності. При надмірному застосуванні ці методи сприяють формалізації процесу засвоєння знань. Одними репродуктивними методами неможливо успішно розвивати якості особистості, як неможливо розвивати такі якості особистості, як творчий підхід до справи, самостійність. Все це вимагає застосовувати поряд з ними і методи навчання, що забезпечують активну пошукову діяльність учнів.

Проблемно-пошукові методи [44] застосовуються в ході проблемного навчання. Слід зауважити, що під проблемною ситуацією треба вважати невідповідність між тим, що вивчається і вже вивченим. При використанні проблемно-пошукових методів [28] навчання викладач використовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить питання, пропонує задачу, експериментальне завдання), організує колективне обговорення можливих підходів до рішення проблемної ситуації, стимулює висування гіпотез, тощо. Студенти роблять припущення про шляхи вирішення проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання, виявляють причини явищ, пояснюють їхнє походження, вибирають найбільш раціональний варіант вирішення проблемної ситуації. Викладач обов'язково керує цим процесом на всіх етапах, а також за допомогою запитань-підказок.

Проблемно-пошукові методи навчання дуже ефективні для дистанційного навчання [45]. В зв'язку з цим прийнято говорити про методи проблемного викладання навчального матеріалу, про проблемні і евристичні бесіди [45], про застосування наочних методів проблемно-пошукового типу, про проведення проблемно-пошукових практичних робіт дослідницього виду. На думку І. Я. Лернера, цей вид методів включає в себе такі його окремі випадки, як метод проблемного викладання, частково-пошуковий, або евристичний, дослідницьний методи навчання. Окремими випадками проблемно-пошукового методу частково є  запропоновані  М.І. Махмутовим [46] бінарні методи: пояснювально-спонукальний і частково-пошуковий, спонукальний і пошуковий.

Проблемно-пошукові методи в дистанційному навчанні застосовуються здебільшого з метою розвитку навиків творчої навчально-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому і самостійному оволодінню знаннями. Особливо ефективно застосовуються ці методи в тих випадках, коли у студентів сформована культура пізнавальної діяльності, інтересів і здібностей, а також глибокі і міцні знання.

---

Оконь В. Основы проблемного обучения. М.:- 1968.

Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения. Ростов-на-Дону, - 1972.

Возрастная и педагогическая психология, под ред. А.В. Петровского. М.: - 1973.

Костюк Г.С. Развитие и воспитание.// Общие основы педагогики. Под ред. Королева Ф.Ф.

Тихомиров О.К. Психология мышление. М.: - 1997.

Краткий психологический словарь. // Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. М.: Политиздат. - 1985. – 431 с.

Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. М.: - 1985.

Литвин С.Д. Психологические закономерности формирования дидактических способностей. Автореф. дисс. канд. психол. наук. М.: 1987. – 24 с.