Запровадження 988 року християнства князем Володимиром Святославичем як державної релігії Київської Русі стало прогресивним явищем розвитку: країна долучилась до високорозвиненого християнського світу. Розширилися її економічні зв’язки з багатьма європейськими державами. Прийняття християнства сприяло бурхливому розвитку писемності, літератури, мистецтва, архітектури. Нова релігія прискорила процес формування давньоруської народності, державної єдності роздрібненої на окремі князівства країни. Відомий народний переказ „Чудо Різдва” розповідає про цю подію яскраво й мальовничо:

„Це було давно-давно... Панував тоді в Києві Володимир. Розумний був володар, і народ його любив, але журба велика закралась у княжі тереми: вже довгі літа хворів Володимир на очі, і ніякі ліки не помагали. Мовби тяжка заслона закривала очі володаря, і навіть своїх найближчих з родини він не міг пізнати. Довго терпів володар. А тим часом вістка про його недугу розійшлася по світу.

Приходили до володаря різні лікарі та знахарі. Кожний давав іншу раду. Приходили також священики-місіонери різних релігій.

— Могутній володарю! Бог зіслав на тебе кару, бо ти з народом своїм поклоняєшся поганським богам. Покинь поганські звичаї, прийми нашу віру, і Бог уздоровить тебе!

—   Звідки ж я можу знати, чия віра правдива ? — відповідав Володимир.— Кожний із вас захвалює свою релігію, а їх багато. Спершу мушу переконатися, котра віра найкраща.

Покликав володар своїх бояр на нараду. Так і так, каже: пошлю вас у світ. Пізнавайте, котра віра найкраща, то я ту віру й прийму зі своїм народом.

Пішли посли в світ. Далеко ходили, багато країн провідали, але ні одна віра не припала їм до вподоби. Так зайшли вони аж у Грецію, в її столичне місто Візантію. А там панувала вже тоді християнська віра.

Саме тоді було Різдво Христове. Хоч надворі була темна ніч, у церквах сяяло ясне світло.

Хто тільки був живий, поспішав до церкви славити Бога.