І. Якиманськая
доктор психологічних наук, профессор,
О. Якуніна,старший науковий співробітник,
відділ особистінооріэнтованого навчання
Інституту педагогічних інновацій РАО
 

Визнаємо, що сучасний шкільний урок став гнучкішим по цілях і завданнях, варіативним по формах і методах проведення, різноманітним по технічних засобах, використовуваним вчителем. Та все ж далеко не завжди його можна вважати за особистісно-орієнтований.

Нерідко під особистісно-орієнтованим уроком розуміють гуманне, шанобливе відношення до учня, при цьому основне завдання педагога перш за все в тому, щоб створити емоційно позитивний настрій класу на роботу. Буває, вчитель не ставить поганої оцінки, навіть якщо відповідь учня на те заслуговує. Прагнучи допомогти таким слабким учням, він закриває очі на прояв недисциплінованості, використовує різноманітні розважаючі моменти.

Широко використовуються уроки із захопленням, розвагами, насичені самостійними творчими завданнями. Все це, безумовно, робить урок більш цікавим, привабливим, результативнішим, але ще не дає підстави вважати його особистісно-орієнтований. Суть останнього - не просто створення вчителем доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звернення до суб'єктного досвіду школярів, тобто до досвіду їх власної життєдіяльності. І, нарешті, найважливіше - визнання самобутності і унікальності кожного учня. Але чи можливо це, коли в класі по 25-30 (а то і більш) учнів і кожен індивідуальний по-своєму?
Відповідь не проста. Від вчителя вимагається не тільки визнання за кожним учнем своєрідності його особи, але і перегляд ряду професійних позицій. Розглянемо деякі з них.

Опора на суб'єктний досвід

Перша позиція. Вчитель повідомляє знання в суворій логічній послідовності і цього ж вимагає від учня, вважаючи, що йому вони ще не відомі. Але будь-яке нове знання повинне спиратися на суб'єктний досвід школярів, на їх інтереси, схильності, прагнення індивідуально значущі цінності. Це визначає своєрідність сприйняття і усвідомлення навколишнього світу кожним учнем. В процесі взаємодії на уроці відбувається не тільки односторонній вплив вчителя на учня, але і зворотний процес. Учень як носій суб'єктного, особистісно значущого для нього досвіду повинен мати можливість максимально використовувати його, а не просто беззастережно приймати (засвоювати) все, що повідомляє вчитель.

Вчитель і учень виступають як рівноправні партнери, носії різнорідного, але необхідного досвіду. Основний задум особистісно-орієнтованого уроку полягає в тому, щоб розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, погоджувати його з матеріалом котрий подається, перевівши в соціально значущий зміст (тобто "окультурити"), і тим самим домогтися особистісного засвоєння цього змісту.

Традиційно урок розглядається як така учбова ситуація, де вчитель повідомляє знання, формує вміння і навики. Недосконалі (некультурні, натуральні) способи учбової поведінки дитини тут протиставили досконалим (культурним, соціально значущим) реалізовувані педагогом, що реалізовується, на одному і тому ж матеріалі, з приводу одного і того ж предмету. Вчитель допомагає дитині подолати обмеженість її суб'єктивного досвіду, перекладаючи його на соціально значущі зразки, носієм яких він, вчитель, і є.

У традиційному уроці вчитель розглядається як "виразник", транслятор соціокультурних зразків, які він повинен "впровадити" в свідомість учнів, домогтися їх засвоєння, беззастережного ухвалення і використання. Вся підготовка і проведення такого уроку здійснюються з позицій організації наочного матеріалу, предмету засвоєння, активізації пізнавальної діяльності унів, забезпечуючої його засвоєння, інтерес до нього. Це виявляється в основному в монолозі або діалозі вчителя з окремими учнями, здатними підтримати цей діалог в рамках наочного поля, організованого самим вчителем. Учень тут виступає як виразник задуму і волі педагога. Одні вчителі досягають цього шляхом наведення жорсткої дисципліни, інші - через пробудження пошани до своєї особи, інтересу до предмету, треті - за рахунок налагодження "неформальних" контактів (не можна підвести вчителя, краще не заважати йому під час уроку, по можливості відсидітися, бути непоміченим і тому подібне).

При організації особистісно-орієнтованого уроку професійна позиція вчителя повинна полягати в тому, щоб знати і шанобливо відноситися до будь-якого вислову учня за змістом обговорюваної теми. Педагог повинен продумати не тільки, який матеріал він повідомлятиме, але і які змістовні характеристики з приводу цього матеріалу можливі в суб'єктному досвіді учнів (як результат їх попереднього навчання у різних вчителів і власної життєдіяльності). Треба продумати, що слід зробити, щоб обговорити дитячі "версії" не в жорстко-оціночній ситуації (правильно - неправильно), а в рівноправному діалозі. Як узагальнити ці "версії", виділити і підтримати ті з них, які найбільш адекватні науковому змісту, відповідають темі уроку, завданням і цілям навчання.

У цих умовах учні прагнутимуть бути "почутими", почнуть висловлюватися по темі, що торкнулися, пропонувати, не боячись помилитися, свої варіанти її змістовного обговорення. Вчителеві потрібно бути готовим до того, щоб ініціювати учнів до такої розмови, активно сприяти виразу учнями їх індивідуальних "семантик" (хай не досконалих спочатку з позиції наукового знання). Обговорюючи їх на уроці, вчитель і формує "колективне" знання як результат "окультурення" індивідуальних "семантик", а не просто добивається від класу відтворення готових зразків, підготовлених ним для засвоєння.

Знання психофізичних особливостей

Друга позиція. Зазвичай, готуючись до уроку, вчитель підбирає дидактичний матеріал (ілюстративний, роздатковий і тому подібне), що дозволяє йому в процесі заняття використовувати завдання різного ступеня складності. Ранжирування таких завдань традиційно здійснюється через виявлення об'єктивної складності матеріалу, інтересу учнів до наочного змісту і їх індивідуальних можливостей при виконанні пропонованих на уроці тренувальних, творчих, проблемних завдань.

Підбір дидактичного матеріалу до особистіно-ориентированого уроку вимагає від вчителя не тільки його об'єктивної складності, але і знання індивідуальних переваг кожного учня в роботі з цим матеріалом. Він повинен мати в своєму розпорядженні набір дидактичних карток, що дозволяють учневі працювати з одним і тим же змістом, передбаченим програмними вимогами, але передавати його словом, знаково-умовним позначенням, малюнком, наочним зображенням і тому подібне Звичайно, вигляд і форма матеріалу, можливості їх репрезентації учнем багато в чому визначаються змістом самого матеріалу, вимогами до його засвоєння, але одноманітності в цих вимогах бути не повинно. Учневі потрібно надати можливість проявити індивідуальну вибірковість в роботі з учбовим матеріалом. Набір такого матеріалу слід гнучко використовувати в процесі уроку, без цього він не стане особистісно-орієнтованим в справжньому сенсі цього слова.

Класифікація дидактичного матеріалу, підбір і використання його в ході уроку вимагають, звичайно, особливої підготовки вчителя і найбвльше всього знання психофізіологічних особливостей дітей, вміння виявляти і продуктивно їх використовувати в процесі засвоєння. На жаль, поки дидактичний матеріал, що знаходиться на озброєнні вчителя, дозволяє йому здійснювати "різнорівневий", "диференційований", але не особистісно-орієнтований підхід.

В ролі рівноправних партнерів

Третя позиція. Вона відноситься до сценарію уроку, його "режисури". Традиційне спілкування на уроці зводиться до запрошення (примушення) учнів займатися тим, що передбачив вчитель згідно вимог програми (її тематичному і календарному плануванню). Така професійна позиція не береться під сумнів. Питання в іншому. Як побудувати на уроці учбове спілкування так, щоб учень міг сам вибрати завдання, що найбільш цікавить його, за змістом, виглядом і формою і тим самим найактивніше проявить себе? Для цього вчителеві слід відносити до фронтальних методів роботи на уроці лише інформаційні (настановні, змістовно-інструктивні), а до індивідуальних - всі форми самостійної, групової (парної) роботи.

Це вимагає від нього обліку не тільки пізнавальних, але і емоційно-вольових і моти-ваційно-потрібносних особливостей учнів, можливостей їх прояву в ході уроку. Через те, при підготовці до уроку треба заздалегідь спроектувати всі можливі типи спілкування, підлеглі учбовим цілям, всі форми співпраці між учнями з урахуванням їх оптимальної особової взаємодії. Якщо на традиційному уроці основну увагу вчитель приділяє колективним (фронтальним) методам роботи, то на особистіно-ориентованому він повинен перейняти на себе роль координатора, організатора самостійної роботи класу, гнучко розподіляючи дітей по групах з врахуванням їх особистісних особливостей, в цілях, створення максимально сприятливих умов для їх прояву. Все це, поза сумнівом, вимагає спеціальної підготовки.

Рекомендації до підготовки, проведення і аналізу особистісно-орієнтованого уроку.

Важливе місце при підготовці уроку ми відводимо розробці гнучкого плану. Він включає:
• визначення загальної мети і її конкретизацію залежно від різних етапів уроку;
• підбір і організацію дидактичного матеріалу, що дозволяє виявляти індивідуальну вибірковість учнів до змісту, вигляду і форми учбового матеріалу, що полегшує його засвоєння;
• планування різних форм організації учбової діяльності (співвідношення фронтальної, індивідуальної, самостійної роботи);
• виявлення вимог до оцінки продуктивності роботи з урахуванням характеру завдань (дослівний переказ, короткий виклад своїми словами, використання відомих алгоритмів, виконання проблемних, творчих завдань).

Планування характеру спілкування, міжособових взаємодій в процесі уроку включає:

• використання різних форм спілкування (монологу, діалогу, полілогу) з урахуванням конкретних завдань уроку;
• проектування характеру взаємодій учнів на уроці з урахуванням їх особистісних особливостей, вимог до міжгрупової взаємодії (розподіл по групах, парах і тому подібне);
• використання змісту суб'єктного досвіду всіх учасників уроку в діалозі "учень - вчитель", "учень - клас";
• передбачення можливих змін в організації колективної роботи класу, корекція їх по ходу уроку.

Планування результативності уроку передбачає:

• узагальнення отриманих знань і умінь, оцінка їх засвоєності;
• аналіз результатів групової і індивідуальної роботи;
• увага до процесу виконання завдань, а не тільки до кінцевого результату

Рекомендації до проведення уроку:

• використання вчителем різноманітних форм і методів організації роботи учнів, дозволяють розкрити зміст їх суб'єктного досвіду щодо запропонованої теми;
• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
• стимулювання до використання учнями на уроці різноманітних способів виконання завдань, без боязні помилитися, отримати неправильну відповідь;
• заохочення прагнення учня пропонувати свій спосіб роботи (вирішення задачі), аналізувати в ході уроку різні способи, запропоновані дітьми, відбирати і аналізувати найбільш раціональні, відзначати і підтримувати оригінальні;
• застосування завдань, що дозволяють учневі самому вибирати тип, вигляд і форму матеріалу (словесну, графічну, умовно-символічну);
• створення педагогічних ситуацій спілкування, що дозволяють кожному учневі, незалежно від його готовності до уроку, проявляти ініціативу, самостійність, вибірковість до способів роботи;
• обговорення з дітьми в кінці уроку не тільки того, що "ми дізналися" (чим оволоділи), але і того, що сподобалося (не сподобалося) і чому; що б хотілося виконати ще раз, а що зробити по-іншому;
• при опитуванні на уроці (при виставлянні відміток) аналізувати не тільки правильність (неправильність) відповіді, але і його самостійність, оригінальність, прагнення учня шукати і знаходити різноманітні способи виконання завдань;
• при завданні додому необхідно називати не тільки зміст і об'єм завдання, але і давати докладні рекомендації по раціональній організації навчальної роботи, що забезпечує виконання домашнього завдання.

Критерії аналізу особистісноорієнтованого уроку:

• створення вчителем на початку уроку позитивного емоційного настрою на роботу;
• повідомлення учням не тільки теми уроку (його зміст), але і мету, форми організації їх діяльності;
• гнучка організація учбової діяльності школярів залежно від завдань уроку (його етапів): повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань, взаємоперевірка, аналіз роботи один з одним з урахуванням їх індивідуальних особливостей;
• стимулювання учнів до вибору різних способів виконання завдань;
• використання різноманітного дидактичного матеріалу, що дозволяє учневі проявляти особову вибірковість до типу, вигляду і форми учбового завдання, характеру його виконання;
• активізація суб'єктивного досвіду учня, його використання в процесі уроку;
• аналіз відповіді учня не тільки з позиції правильності, але і з урахуванням того, як учень міркував, яким способом вирішував, де і чому помилився, чи висловив оригінальні міркування;
• переважаюча форма спілкування з класом (діалог, полілог);
• форми роботи, котрі в основному використовується вчителем, з класом: перевірка домашніх завдань, виклад знань, самостійна робота з підручником, колективне вирішення творчих завдань, взаємоперевірка учнями виконаного завдання, аналіз різних способів вирішення і т.п.

Основні особливості

Ми висловили тут ті рекомендації до підготовки і проведення особистісно-орієнтованого уроку, які, на наш погляд, є найбільш важливими. Деякі з них, природно, відомі кожному вчителеві, використовуються ним в повсякденній роботі.

Слід підкреслити, що проектування і технологія проведення особистісно-орієнтованого уроку, розрахованого на роботу з індивідуальністю кожного учня, ставить вчителя в нову, поки не звичну для нього професійну позицію - бути одночасно і наочником, і психологом, що вміє здійснювати комплексне педагогічне спостереження за кожним учнем в процесі його індивідуального (вікового) розвитку, особистісного становлення.

Урок - та учбова ситуація, той "сценічний" майданчик, де не тільки висловлюються знання, але і розкриваються, формуються і реалізуються особистісні особливості учня. Об'єднанню цих двох завдань і повинен слугувати особистісно-орієнтований урок.

Підкреслимо на завершення його основні особливості:
• конструювання дидактичного матеріалу різного типу, вигляду і форми, визначення мети, місця і часу його використання на уроці;
• продумування вчителем можливостей для самореалізації учнів;
• проведення спостережень за школярами (процедур відстежуючого характеру);
• надання учням можливості ставити питання, не стримуючи їх активності і ініціативи;
• заохочення висловлених учнями оригінальних ідей і гіпотез;
• організація обміну думками, позиціями, оцінками;
• стимулювання учнів до активних дій із засвоєння знань, до доповнення і аналізу відповідей товаришів (рецензуванню відповіді);
• прагнення до створення ситуації успіху для кожного школяра;
• залучення альтернативних шляхів пошуку інформації учнями, при підготовці до уроку;
• використання суб'єктивного досвіду і опора на інтуїцію кожного учня;
• застосування важких ситуацій, що виникають по ходу уроку, як область додаткових знань;
• продумане чергування видів робіт, типів завдань для зниження стомлюваності учнів.
________________________________________
Використана література:
Якиманская І., Якуніна О. Лічностно-орієнтірованний урок: планування і технологія проведення //Директор школи.-1998.-N3.- С.65-72
Підготовлено до публікації по матеріалах http://www.cl.ru/