Дедалі більш актуальним в освітньому процесі стаєвикористання в навчанні прийомів і методів, які допомагаютьформувати вміння самостійно здобувати нові знання, збирати необхідну інформацію, висувати гіпотези, робити висновки. В останні роки цю проблему в початковій школі вирішують, зокрема, через організацію проектної діяльності.

У початковій школі мають закладатися основи проектної діяльності учня, поступово в процесі навчання розвиватися і поглиблюватися в міру дорослішання і усвідомлення учнем своїх професійних, соціальних і громадянських потреб і обов'язків. Вихідними для проектної діяльності у молодших школярів є проектні завдання. Проектне навчання створює унікальні передумови для розвитку ключових компетенцій учнів і самостійності в осягненні нового, стимулюючи їхню природну допитливість і творчий потенціал.

Часто в розмові про організацію дослідницької та проектної діяльності доводиться спостерігати неоднозначність розуміння понять«проектна робота» і «дослідницька діяльність».

Стисло охарактеризуємо  методи, застосування яких готує учня до проектної та дослідницької діяльності.

Метод проблемного викладу визначається як засвоєння учнями заданого предметного матеріалу шляхом створення вчителем спеціальних пізнавальних завдань-проблем. На певному етапі він передбачає спільну навчально-пізнавальну діяльність учнів під керівництвом учителя. Це дає можливість дитині навчитися мислити логічно, висувати і відстоювати гіпотези. Велике значення має розвиток уміння поетапно вирішувати поставлені завдання, знаходити різні варіанти їх вирішення. Тут формується така необхідна в науковому пізнанні здібність нестандартно подивитися на вирішення проблемної ситуації. Зауважимо, що план вирішення проблеми, поставленої перед учнями, учитель зобов’язаний знати до того, як він поставить її перед учнями на уроці.

Що стосується дослідницької діяльності, то, як було зазначено вище, в початковій школі має відбуватися підготовка до формування дослідницької компетентності. Метою початкової школи є формування основ уміння вчитися і планувати свою діяльність, здійснювати її контроль та оцінку. Проведення навчальних квазі-досліджень є складником навчання в початковій школі, інші компоненти дослідницької діяльності повноцінно формуються вже в основній школі.

Сьогодні проблема дослідницької діяльності школярів учнів початкової школи є особливо актуальною, оскільки саме на цьому етапі життя дитини навчальна діяльність є провідною і визначає розвиток головних пізнавальних якостей особистості дитини. В цей період розвиваються форми мислення, що надалі забезпечують засвоєння системи наукових знань, розвиток наукового, теоретичного мислення. Тут закладаються передумови самостійної орієнтації в навчанні й повсякденному житті.

               Засвоєння предметного матеріалу навчання, коли учнями усвідомлюється його мета, стає засобом такого емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини, який забезпечує перехід від навчання до самоосвіти, а, отже, сприяє успішній соціалізації молодшого школяра.

             Дослідницька діяльність – діяльність учнів, пов’язана  з вирішенням учнями творчих, дослідницьких завдань із заздалегідь невідомим рішенням і передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері: постановку проблеми (або виділення основоположного питання), вивчення теорії, пов'язаної з обраною темою, висунення гіпотези дослідження, підбір методик і практичне оволодіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, самостійні висновки, представлення (презентація) виконаної роботи.

Продуктом дослідницької діяльності школяра є не тільки знання, які він здобуває, а й способи пізнавальної діяльності, які впливають на інтелектуальний розвиток особистості.

Як зазначалося вище,  сьогодні існує термінологічна проблема – залишається відкритим питання про співвідношення понять «проектна»і «дослідницька» діяльність школярів. У практиці одна й та ж робота може називатися і проектною, і дослідницькою, з іншого боку - іноді проектні роботи дітей не приймаються до розгляду на різних дослідницьких конференціях і конкурсах, якщо не містять елементів дослідження.

Проектна діяльність учнів – спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність дітей, що має спільну мету, узгоджені методи, способи діяльності, спрямована на досягнення загального результату діяльності. Неодмінною умовою проектної діяльності є наявність заздалегідь вироблених уявлень про кінцевий продукт діяльності, етапів проектування (вироблення концепції, визначення цілей і завдань проекту, доступних і оптимальних ресурсів діяльності, створення плану, програм і організація діяльності з реалізації проекту) та реалізації проекту, включаючи його осмислення і рефлексію результатів діяльності.

Проектно-дослідницька діяльність – діяльність із проектування власного дослідження, що припускає визначення цілей і задач, принципів відбору методик, планування ходу дослідження, передбачення очікуваних результатів, оцінку реалізованості дослідження, визначення необхідних ресурсів. Є організаційною рамкою дослідження.

М. Н. Скаткін і І. Я. Лернер характеризують проектну діяльність як таку, що передує дослідницькій, оскільки  остання складніша. Дослідження, як вони стверджують, передбачає здатність школяра самостійно обирати мету дослідження, планувати свою діяльність і оцінювати її результати. Цілі проекту визначає вчитель. З іншого боку, деякі автори включають дослідження як складник у проектну діяльність підлітків, що може містити ще й елементи художньої творчості, професійні й репродуктивні навички.

Для вирішення цього питання видається раціональним розглянути поняття «форма навчання» та «метод навчання». Поняття «форма» - це структура, система організації чого-небудь, а «метод» - спосіб пізнання явищ природи й суспільного життя.

Проект як форма організації навчальної діяльності – це спосіб досягнення дидактичної мети через детальне розроблення проблеми. Він повинен завершитися відчутним практичним результатом, наприклад, виставою, святом, картиною, кресленням тощо. Проект може створюватися за допомогою різних методів, крім того, найефективнішим є використання і репродуктивного, і евристичного, і дослідницького методів. Але часто проект створюється лише одним методом, наприклад, можуть використовуватися тільки творчі методи і відсутнє наукове дослідження.

Дослідження як форма організації діяльності учнів передбачає проведення певної роботи з пошуку інформації, її узагальнення, з постановки експерименту, аналізу отриманих результатів, подання цих результатів зацікавленим у дослідженні особам та рефлексії з приводу проведеної роботи. Метод у даному випадку застосовується тільки один- дослідницький.

Тобто проект як форма організації діяльності школярів відрізняється від дослідження різноманітністю застосовуваних прийомів і методів навчання. Водночас проектна діяльність як метод навчання відрізняється від дослідницького методу ступенем самостійності цілепокладання дитини.

Ні проект, ні дослідження не може стати єдиною формою або методом, які використовуються в педагогіці. Повноцінна дослідницька діяльність школярів, особливо якщо вона відбувається в тісному контакті з професійними вченими, не потребує додаткової назви «проектна». При її формуванні повною мірою може використовуватися єдиний метод – дослідницький, який дозволяє вирішувати всі завдання розвивального та профільного навчання школярів. Крім того, проект і дослідження, як спосіб продуктивної діяльності, розрізняються ступенем її соціальної значущості. Науковець Джон Дьюї запропонував вести навчання через цілеспрямовану діяльність учня з урахуванням його особистих інтересів і цілей, підкреслюючи індивідуальну значимість проекту. Учень повинен поставити перед собою і вирішити значущу для нього проблему, взяту з життя. Дослідження ж, як метод навчання, передбачає діяльність учня, важливу не тільки для нього, а й для учнівського колективу.

 

 

·       активізація та актуалізація знань, отриманих школярами при вивченні певної теми;

·       систематизація знань;

·       ознайомлення з комплексом матеріалів, що виходять за межі шкільної програми.

·       розвиток уміння міркувати в контексті досліджуваної теми, аналізувати, порівнювати, самостійно робити  висновки;

·       добирати і систематизувати матеріал, реферувати його;

·       використовувати ІКТ при оформленні результатів проведеного дослідження; публічно представляти результати дослідження.

·       створення продукту, затребуваного іншими.

 

• доброзичлива атмосфера в колективі;

• поєднання індивідуальних і колективних форм навчання;

• структурування навчального матеріалу за принципом наростання пізнавальної складності навчальної роботи;

• навчання школярів раціональних прийомів пізнавальної діяльності;

• формування внутрішніх стимулів до навчання, самоосвіти та ін.

 

Загальні принципи організації навчального процесу, які забезпечують розвиток пошуково-дослідницької діяльності учнів:

• педагогічне керівництво у створенні мотивів і стимулів до навчання;

• прищеплення інтересу до досліджуваного об'єкта;

• сприяння оволодінню учнями необхідними прийомами пізнавально-пошукової діяльності;

• систематичне здійснення принципу індивідуалізації в навчанні;

• широке використання технічних і наочних засобів навчання;

• упровадження в практику роботи і систематичне використання комп’ютерних технологій;

• розробка творчих завдань, що вимагають нестандартних рішень і самостійного пошуку джерел інформації;

• поєднання дидактично і методично обґрунтованих методів, що сприяють розвитку пізнавальної діяльності та творчих здібностей учнів.

 

Чинники, які сприяють формуванню пошуково-дослідницької діяльності учнів:

• особистісно зорієнтований підхід до навчання;

• орієнтація на продуктивне досягнення результату;

• проблемне навчання як інструмент розвитку досвіду творчої діяльності;

• оптимальне поєднання логічних і евристичних методів вирішення задач;

• креативна організація навчального процесу, максимальне насичення його творчими ситуаціями;

• створення ситуації спільної пошукової діяльності;

• деталізація навчального процесу;

• створення психологічної атмосфери, оптимальних умов для творчої діяльності.

Розглянемо детальніше деякі із перелічених вище позицій.

 

     Створення сприятливого середовища в класі забезпечуватиме дитині подальший творчий розвиток, успішне навчання та виховання. Успіх створення такого середовища багато в чому залежить від сприятливої атмосфери в процесі навчаль­ної взаємодії. Адже атмосфера в класі здійснює значний вплив на мотивацію кожного учня, полегшує усвідомлення розвитку необхідних професійно значущих рис, активізує процеси творчості та пізнання.

Поняття середовища охоплює не лише соціальний, особистісний аспект. Сюди належить і якість матеріального середовища. Тепло, достатнє освітлення, зруч­на обстановка, наявність місця для рухових пауз, питної води, часу на перерви – усе це суттєво допомагає створити атмосферу, в якій комфортно й ефективно працювати.

Багато в чому розвиток у молодшого школяра інтересу до навчання залежить від загальної атмосфери в класі. Учень має сприймати клас як свій колектив, де є справедливість, доброзичливість, вимогливість. При цьому вимоги вчителя дитина має сприймати як систематично діючі правила колективу, виконання яких необхідне для його нормальної життєдіяльності. Справа в тому, що коли дитина приходить до школи і зустрічається з новими вимогами, то вона сприймає їх як аналогію правил гри,  правил виконання нової ролі - ролі учня. Сумлінне виконання правил у сприйнятті школяра означає, що він гарний учень. Таку ж оцінку дає його поведінці й учитель. Однак цього недостатньо: виконання правил - це також ставлення школяра до інших учнів, до колективу класу. В силу цього будь-яке порушення правил учитель не повинен оцінювати як порушення вимог тільки вчителя. Отже, правила є своєрідними регуляторами відносин між учителем і учнем. Для виховання правильної спрямованості особистості учня необхідно показати значення виконання цих правил для інших учнів.

Очевидно, що при організації дослідницької діяльності молодшого школяра в навчальному процесі ідеальною є ситуація, коли створюється атмосфера творчого пошуку, коли сам процес пошуку приносить задоволення, що спонукає для подальших пошуків.

Учні відрізняються один від одного не тільки різним рівнем підготовленості до засвоєння знань. Кожен із них володіє більш стійкими індивідуальними особливостями, які не можуть (та й не повинні) не враховуватися викладачем. Водночас ці індивідуальні особливості накладають свої вимоги на організацію навчального процесу. Індивідуальні відмінності стосуються й пізнавальної сфери дітей: одні мають зоровий тип пам'яті, інші – слуховий, треті – зорово-руховий і т.д. У одних наочно-образне мислення, а у інших – абстрактно-логічне. Це означає, що одним легше сприймати матеріал за допомогою зору, іншим – на слух; комусь потрібне конкретне уявлення матеріалу, іншим – схематичні дані тощо. Нехтування індивідуальними особливостями учнів при навчанні призводить до виникнення в них різного роду труднощів, ускладнює шлях досягнення поставлених цілей.

При цьому вчитель виступає не як керівник, а як фасилітатор, тобто як людина, яка створює сприятливі умови для самостійного й осмисленого навчання,  активізує та стимулює допитливість і пізнавальні мотиви учнів, організовує групову навчальну роботу, підтримує прояви оперативних тенденцій, надає учням різносторонній навчальний матеріал.

Разом із тим учитель повинен ураховувати суперечність, яка міститься в самій діяльності учня. Будучи суспільною за змістом, за формою реалізації вона індивідуальна (засвоєні знання і вміння є власністю окремого учня). У цьому є небезпека егоїстичної спрямованості навчання, при якій воно втрачає свій суспільний сенс. Для уникнення цієї небезпеки вчитель повинен знайти шляхи застосування знань і вмінь, отриманих учнями в навчальній діяльності,  суспільно корисній праці,  життєдіяльності класного і шкільного колективів.

Таким чином, для активізації пошуково-дослідницької діяльності молодших школярів у навчальному процесі необхідне поєднання індивідуальних і колективних форм діяльності.

Тому організація пошуково-дослідницької діяльності молодших школярів передбачає визначення ступеня методичної підготовленості учителя початкових класів та виявлення напрямків її вдосконалення. Крім цього, необхідно акцентувати увагу на меті, змісті, формі, методах і засобах організації, що передбачає проектування програми включення молодших школярів у пошуково-дослідницьку (проектну) діяльність, її поетапну реалізацію з систематичним аналізом одержуваних результатів і коригування відповідно до аналізу результатів .

Уся діяльність учителя має бути насичена турботою про створення сприятливого психологічного клімату на заняттях. Досягається це насамперед через поведінку самого вчителя. Метою діяльності вчителя, крім ви­конання навчальних завдань, є зміцнення впевненості учнів, підтримка позитивної самооцінки та самоповаги. Тільки в такій атмосфері комфорту та взаємоповаги виникає ґрунт, на якому виростають нові ідеї, погляди, міркування. Тільки такий підхід дозволяє учасникам максимально розкрити свої можливості та ефективно працювати.

Показниками сприятливого навчально-виховного середовища є: сумісна діяльність; гармонійність усіх суб‘єктів педагогічного процесу; довіра й висока вимогливість один до одного; інформованість суб‘єктів пе­да­го­гічного процесу про цілі і стан справ; позитивне ставлення до цілей су­місної діяльності; задоволеність приналежністю до колективу, позитивне ставлення до оцінки результатів його діяльності; сприятливий психо­ло­гіч­ний мікроклімат; демократичний стиль управління; стан емоційної задоволеності як результату сумісної діяльності; належна матеріальна база.

Провідна ідея створення сприятливого середовища полягає в залученні до цього процесу всіх суб‘єктів педагогічного процесу.

Таким чином, сприятливе середовище виступає як зба­лан­со­вана система, стан якої є особливою індивідуальною якістю для конкретного ко­лективу й відбиває в собі рівень стабільності цієї якості колективу в найбільш широкому сенсі.

Створюючи для особистості сприятливе середовище як підґрунтя фор­му­ван­ня індивідуальності, суспільство збагачується і зміцнюється, від­кри­ває широку перспективу для свого розвитку. Зміна соціальної ситуації, суспільної сві­домості, ціннісних орієнтацій зумовлює пошук нових підходів, пов­'я­за­них не тільки з удосконаленням освіти з урахуванням попереднього досвіду, але й зі створенням сприятливого середовища.

Використання пошуково-дослідницької діяльності передбачає кардинальну зміну ролі вчителя, який тепер має стати організатором цієї діяльності. Розкриваючи роль учителя в організації пошуково-дослідницької діяльності молодших школярів у навчальному процесі, визначають таку систему його дій:

·       уміння обрати потрібний рівень проведення навчального дослідження залежно від рівня розвитку мислення учня;

·       уміння поєднувати індивідуальні та колективні форми проведення досліджень на уроці;

·       уміння формувати проблемні ситуації залежно від рівня навчального дослідження, його місця в структурі уроку і від мети уроку.

Учитель має виступати не стільки в ролі інтерпретатора науки і носія нової інформації, скільки бути вмілим організатором систематичної самостійної пошукової діяльності учнів з отримання знань, набуття умінь і навичок і засвоєння способів розумової діяльності.

        Роль учителя при виконанні проектів змінюється залежно від етапів роботи над проектом. Однак на всіх етапах педагог виступає як фасилітатор, тобто помічник. Педагог не передає знання, а забезпечує діяльність школяра, тобто:

Консультує. Моделюючи різні ситуації, трансформуючи освітнє середовище, учитель спонукає учнів до постановки  запитань, роздумів, самостійної оцінки діяльності тощо. При реалізації проектів учитель – це консультант, який повинен утриматися від підказок, навіть коли бачить, що учні «роблять щось не так».

Мотивує. Високий рівень мотивації діяльності – основа успішної роботи над проектом. Під час роботи вчитель повинен дотримуватися принципів, які розкривають перед учнями ситуацію проектної діяльності як ситуацію вибору і свободи самовизначення.

Фасилітує. Допомога учням у процесі роботи над проектом виражається не в передачі знань і вмінь, які можуть бути практично реалізовані у проектній діяльності, мінімальний їх набір учень повинен був засвоїти на уроках, що передують роботі над проектом; інші необхідні відомості отримає, працюючи над збиранням інформації на різних етапах проекту. Вчитель також не вказує в оціночній формі на недоліки або помилки в діях учня, на неспроможність проміжних результатів. Він провокує запитання, роздуми, самостійну оцінку діяльності, моделюючи різні ситуації.

Спостерігає. Спостереження, яке проводить керівник проекту, спрямоване на отримання ним інформації, що дозволить учителю продуктивно працювати під час консультації, з одного боку, і ляже в основу його дій з оцінки рівня сформованості компетентностей учнів, з іншого.

Роль учнів у навчальному процесі принципово змінюється в роботі над проектом: вони є активними його учасниками, а не пасивними статистами. Іншими словами, учень стає суб’єктом діяльності. При цьому школярі вільні у виборі способів і видів діяльності для досягнення поставленої мети. Їм ніхто не нав’язує, як і що робити.

         Слід визнати, що кожен учень має право:

·       не брати участі ні в одному з поточних проектів;

·       брати участь одночасно в декількох проектах у різних ролях;

·       у будь-який момент почати новий проект.

Роль учня при виконанні проекту змінюється  залежно від етапів роботи. Але на всіх етапах він:

Вибирає (приймає рішення). Слід пам’ятати, що  надаючи право вибору, ми не тільки мотивуємо учня, а й формуємо в нього почуття причетності. Вибір повинен закріпитися в свідомості учня як процес прийняття на себе відповідальності.

Вибудовує систему взаємовідносин з товаришами, учителями. Мова йде не тільки про рольовому участь у командній роботі. Взаємодія з учителем-консультантом дає можливість освоїти ще одну рольову позицію. Вихід за межі школи в пошуках інформації або для перевірки (реалізації) своєї ідеї змушує вступати у взаємини з дорослими людьми (бібліотекар, двірник та ін.) і однолітками з нових позицій. Стосовно дорослих відбувається перехід з позицій соціальної інфантильності (він – відповідальний опікун, я – безвідповідальний споживач) на позиції співпраці (він – професіонал, виконує свою роботу й ухвалює рішення; я – людина, яка робить конкретну справу й несе за неї відповідальність).

Оцінює. На кожному етапі виникають різні об’єкти оцінки. Учень оцінює «чужий» продукт – інформацію з позицій її корисності для проекту, запропоновані ідеї з позиції їх реалістичності тощо. Водночас він оцінює продукт своєї діяльності і себе в процесі цієї діяльності. Для того, щоб навчити школярів адекватно оцінювати себе й інших, необхідно дати їм можливість поміркувати над тим, що дала кожному з них участь у проекті, якими є складники успіху, що не вдалося (нерозуміння, брак інформації, неадекватне сприйняття своїх можливостей тощо). Навіть невдалий проект має велике позитивне педагогічне значення. Аналіз (самоаналіз) об’єктивних і суб’єктивних причин невдач, несподіваних наслідків діяльності, розуміння помилок посилюють мотивацію для подальшої роботи, наприклад, формують особистий інтерес до нового знання, якщо «провал» проекту обумовлений неправильною інтерпретацією інформації або неперевіреними даними. Подібна рефлексія дозволяє сформувати оцінку (самооцінку) навколишнього світу і себе в мікро і макросоціумі.

Істотним моментом при організації проектної діяльності є навчання школярів уміння проектувати. Для цього потрібно провести практичні заняття з технології проектування.

 

Існує думка, що не можна розвинути те, чого немає всередині, що не стало компонентом структури людської сутності. Іноді бажане можна сформувати, тобто привнести ззовні. Суб'єктом цього привнесення може виступати не тільки сама людина, а й навколишнє середовище, найближче оточення. Таке положення дозволяє виділити роль сім'ї в збагаченні дослідницького досвіду дитини.

Необхідною умовою для роботи над проектом, особливо в молодшому шкільному віці, є допомога з боку батьків, включеність батьків у роботу.

Сім’я багато в чому визначає коло інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій дитини. Сім’я ж створює й умови для розвитку дослідницької активності школяра. Якщо батьки з самого початку будуть байдужі до проявів дослідницької активності дитини,  природна цікавість, творче начало дитини буде згасати. Залучення батьків необхідне для встановлення взаємовідносин між дітьми та батьками, для налагодження плідних зв’язків між сім’єю і школою.

Коли діти бачать, що їхні батьки беруть участь у роботі вчителя, у них зростає відчуття власної значущості. Дітям дають зрозуміти, що найголовніші дорослі в їхньому житті піклуються про них.

Дружні стосунки між родиною та школою йдуть на користь усім дітям. Коли батьки стають активними помічниками вчителя, діти отримують позитивну мотивацію.

Саме батьки повинні створювати необхідне освітнє середовище в сім’ї дитини, яке сприятиме збагаченню дослідницького досвіду дитини. Для цього батьки мають:

·       знати своїх дітей, їхні дослідницькі можливості;

·       особистим досвідом та особистим прикладом спонукати дитину до прояву дослідницької активності;

·       зацікавити дитину в  спільному проведенні досліджень;

·       володіти специфікою дитячого дослідження, формувати потреби в набутті знань, у розвитку пізнавальних інтересів, здібностей дитини.

Залучати батьків до процесу проектування доцільно, якщо виконання проекту проходить у режимі поєднання урочних, позаурочних і позашкільних занять. Однак при цьому важливо зробити так, щоб батьки не брали на себе більшої частини роботи над проектом, інакше загубиться сама ідея методу проектів. А от допомога порадою, наданням інформації, прояв зацікавленості з боку батьків – важливі фактори підтримки мотивації і забезпечення самостійності школярів при виконанні ними проектної діяльності. Особливо неоціненна допомога батьків тоді, коли діти роблять перші кроки в роботі над проектом. На цьому етапі вчителю важливо провести батьківські збори, на яких батькам потрібно роз’яснити  суть методу проектів та його значимість для розвитку особистості дитини, розповісти про основні етапи проектної діяльності та форми можливої ​​участі в ній. На зборах батькам можна запропонувати рекомендації-пам’ятки.

Участь у проектній діяльності – складна праця і для учня, і для батьків. Проект передбачає самостійну діяльність учня, проте завдання батьків – знати суть цієї проектної діяльності, її етапів, вимог до процесу і результату виконання, щоб бути готовим до сприяння своїй дитині, якщо вона звернеться по допомогу.

Пам'ятайте: Ви відграєте роль джерела інформації нарівні з книжками, фільмами, Інтернетом тощо. Право вільного вибору джерела інформації надається дитині!

Виконання проекту передбачає декілька послідовних етапів:

• вибір теми проекту;

• пропозиція початкових ідей;

• вибір кращої ідеї;

• планування проектної діяльності;

• оцінка і самооцінка проекту;

• презентація проекту.

На етапі пропозиції початкових ідей і вибору кращої з них можливі дії батьків:

• допомогти дитині запропонувати якомога більше ідей;

• записати їх на аркуші паперу врозкид, щоб не виділяти ці ідеї порядком запису в стовпці.

Нехай ці ідеї будуть найрізноманітнішими, навіть зухвалими. Чим більше ідей, тим більший вибір.

Наступний етап: вибір і формулювання теми проектної роботи. Можливі дії батьків: допомогти вибрати кращу ідею та обґрунтувати вибір.

Потім визначають завдання проекту. Можливі дії батьків: може знадобитися допомога в правильному формулюванні завдання проекту.

При розробці плану і структури виконання проекту можливі дії батьків виявляються в тому, що вони допомагають спланувати роботу з урахуванням зайнятості дітей. Буде потрібна також допомога в коригуванні плану проектної роботи, визначенні термінів її виконання з урахуванням особливостей особистого розкладу дітей. Особливої уваги з боку батьків вимагає визначення проміжних термінів роботи.

На наступному етапі обговорюють можливі результати роботи за темою проекту відповідно до конкретних індивідуальних завдань. Тут дії батьків такі: передбачити з дітьми можливі варіанти виконання кожного завдання, розбити обсяг роботи на невеликі частини і визначити термін виконання кожної.

Дуже важлива допомога батьків на наступному етапі роботи – вивчення необхідного матеріалу з теми проекту. Ознайомившись зі списком додаткової літератури, батьки можуть порадити доповнити або прибрати джерела, які не повною мірою стосуються обраної теми. Дорослі посприяють дитині у відвідуванні бібліотеки, музею, виставок, допоможуть зорієнтуватися в книгарні, у пошуках джерел додаткової інформації за темою проекту. Джерелом інформації можуть бути опитування, спостереження, експеримент, інтерв’ю, бесіда, а також книжки, періодичні видання, Інтернет.

      При розподілі конкретних завдань між учасниками проектної групи теж може знадобитися втручання дорослих (ситуація несправедливого розподілу обов’язків, пояснення обов’язків). На етапі підготовки висновків за результатами роботи над проектом дітям може знадобитися допомога в змістовому, граматичному і стилістичному редагуванні. За результатами виконання проекту готується звіт і публічна презентація. На цьому етапі батьки можуть допомогти провести останню перевірку перед презентацією, прорепетирувати виступ, зняти хвилювання дітей перед виступом.

І, нарешті, робота над проектом завершується оцінкою його результатів і самого процесу. Батьки дають поради, які допоможуть скорегувати діяльність дітей у наступному проекті. Обговорюють з дітьми, що вони зможуть  зробити самостійно, без допомоги батьків.

Таким чином, у ході роботи над проектом батьки можуть виступати одночасно в декількох ролях. Вони:

• консультують;

• відслідковують виконання плану;

• вирішують оперативні питання;

• допомагають у попередній оцінці проекту;

• беруть участь у підготовці презентації;

• забезпечують найбільш сприятливий режим роботи, відпочинку та харчування.

Не можна не зупинитися ще на одному дуже важливому позитивному моменті залучення батьків до роботи над проектом. Є очевидним, що спільна робота педагога, дітей і батьків є найціннішим інструментом, що дозволяє скласти для кожного учня свій виховний маршрут, дібрати оптимальний варіант індивідуальної роботи. Крім того, спільна робота взаємно збагачує знаннями кожного з її учасників. Працюючи разом з дітьми над проектом, батьки проводять із ними більше часу, стають до них ближчими, краще розуміють проблеми своїх дітей. Величезне значення має позитивне спілкування дітей (під час роботи над проектом) з неповних та проблемних сімей. Зустрічі, спілкування з батьками однокласників може зробити для дитини набагато більше, ніж бесіди і моралізаторство. У результаті спільної проектної діяльності діти дізнаються багато нового один про одного, усувається дефіцит спілкування з дорослими – їхніми батьками, у них формується поважне ставлення до поняття «сім’я».

    Основне завдання школи, сім’ї та вчителів полягає в тому, щоб створити умови, які б викликали в учнів пізнавальні потреби в набутті знань, в оволодінні способами їх використання та впливали на формування умінь і навичок творчої діяльності. При цьому слід враховувати, що розвиток мислення учнів може здійснюватися не тільки шляхом оволодіння спеціальними знаннями різних предметів, а й шляхом розвитку здібностей до самостійної розумової діяльності.

Школа і батьки покликані допомогти молодшим школярам самореалізуватися, стати носіями власного унікального досвіду. Тому організація пошуково-дослідницької діяльності в навчальному процесі передбачає аналіз можливостей школи для успішного включення учнів початкових класів у загальношкільну систему організації проектної діяльності і визначення шляхів їх використання.

Система проектної роботи охоплює як урочну, так і позаурочну діяльність.

Зазвичай  педагоги використовують два підходи:

- зв’язок проектів із навчальними темами (на уроці);

- використання проектів у позаурочній діяльності.

Для формування проектних умінь користуються двома видами визначених занять.

Перший вид – проектний урок, який складається з роботи над проектом. Це спеціально виділені навчальні години, яких не може бути багато, зважаючи на високу затратність роботи над проектом. У цьому випадку можна виграти «якістю», а не «кількістю».

Вибір кількості годин і форми проведення таких уроків залежать від виду проекту. Передбачається високий ступінь самостійності учнів у виконанні проекту. Актуалізуються предметні знання закріплюються, поглиблюються, розширюються в процесі роботи над проектом і освоєння нових знань учнями.

Другий вид – урок, на якому можуть використовуватися проекти, виконані окремими учнями або групами учнів у позаурочний час з обраних тем предметного змісту, або міжпредметні проекти.

На таких уроках учні презентують свій проект. Презентація -важлива навичка, яка розвиває мовлення, асоціативне мислення, рефлексію. Ми привчаємо учнів до того, що коли поставлена мета, розподілені завдання, виконана робота, слід розказати, що вийшло, зробити висновок, прорекламувати  свою роботу.

Таким чином, оволодіння проектуванням відбувається не тільки при здійсненні цілісного проекту на уроках, а й при включенні в канву традиційного уроку елементів проектної діяльності або будь-якої частини проекту.

Організація проектного навчання в позаурочній діяльності здійснюється в рамках:

·       факультативів;

·       гуртків;

·       самостійної діяльності;

·       Малої академії наук;

·       Центру дитячої творчості.

 

Чи міцне куряче яйце? Чому?

Про деякі способи виживання в природі.

Про що розповідають сліди на снігу?

Звідки в хлібі стільки дірочок?

Користь паперу.

Чому вода в невеликих водоймах зелена?

Чому висохла калюжа?

Чому море солоне?

Чому ми плачемо? Звідки беруться сльози?

Чому закисає молоко?

Чому хліб буває чорний і білий?

Чому чай заварюють кип’ятком?

Подорож водяної крапельки.

Хліб усьому голова!

Що у нас в сільниці і в цукорниці?

Чудові перетворення, або Що таке сир?

 

     Вибираючи теми для проектів, учитель має спиратися передусім на інтереси самих учнів, ураховувати звичні для них способи отримання інформації.

      Так, у початковій школі можна провести анкетування чи опитування, запропонувавши дітям виділити і підкреслити три – п’ять проблем, які їм найбільш цікаві. Не біда, якщо учні не обрали питання, на які був орієнтований сам учитель. Проект або дослідження тим і відзначаються, що можна інтегрувати проблеми і змінювати акценти.

     Підготовка до досліджень. Насамперед юному досліднику знадобиться папка дослідника. Зробити її можна на уроці праці.

На кожен аркуш паперу поміщається зображення методу дослідження. Крім цього, кожна дитина повинна отримати необмежену кількість маленьких аркушів паперу для фіксації інформації, ручку, олівець і фломастери.

    Проведення досліджень. Тепер дитина може зануритися в дослідницький пошук. Завдання педагога – бути консультантом, старшим помічником. Дитина вибирає ту тему, яка їй більше подобається, і починає діяти самостійно. Завдання – зібрати потрібні відомості, використовуючи всі доступні джерела інформації, узагальнити їх і підготувати проект або доповідь за результатами дослідження.

      Для учнів молодших класів найкраще організовувати екскурсії, щоб вони могли «побачити» предмет і поставить запитання про нього; щоб вони могли «почути», необхідно проводити бесіди або повідомлення. Щоб вони могли «прочитати», необхідно навчати працювати з бібліотечним каталогом, з архівами, із веб-сайтами.

Презентація досліджень. Зібрано всі відомості, зроблені всі необхідні розрахунки і спостереження, проведені експерименти. Тепер потрібно коротко викласти на папері найголовніше і розповісти про це однокласникам.

     Для цього потрібно:

·       дати визначення основним поняттям;

·       класифікувати основні предмети, процеси, явища та події;

·       виявити і позначити всі помічені парадокси;

·       ранжувати  основні ідеї;

·       запропонувати метафори та порівняння (зіставлення, схеми та ін.);

·       виробити судження і умовиводи;

·       зробити висновки;

·       вказати шляхи подальшого вивчення явища;

·       продумати текст виступу і підготуватися до відповідей на запитання;

·       приготувати тексти, макети, схеми, креслення для ілюстрації результатів дослідження.

      Результати роботи доцільно розглядати як варіант взаємного навчання дітей: доповідач повинен не просто розповісти про те, що він дізнався, а й передати ці відомості однокласникам.

      Шкільна практика роботи над проектом та дослідженнями показує, що в них немає дітей, які не встигають.

 

     Дослідницька діяльність дитини – це не просто один із методів навчання, це шлях формування особливого стилю дитячого життя і навчальної діяльності, в основі якого лежить дослідницька поведінка. Вона дає можливість перетворити навчання в самонавчання, реально запускає механізм саморозвитку.