Типове спілкування вчителя з батьками характеризується нерозумінням і взаємними претензіями. Найчастіше це монолог учителя, що складається зі скарг на дитину або нотації батькам. Негативні почуття батьків, що виникають від подібного «спілкування», не сприяють виникненню бажання співпрацювати зі школою у справі навчання й виховання їх дитини

Психолого-педагогічні основи встановлення контактів з родиною учня

Контакт між учителем і батьками можливий тоді, коли й ті й інші усвідомлюють, що в них загальна мета - добре виховання й освіта дітей, котрої можна досягти тільки загальними зусиллями. Для цього вчителю необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами та мінусами, а також стурбований їхньою долею, як і батьки.

Основним засобом установлення контакту з батьками для вчителя є він сам, вірніше, його педагогічний імідж, що включає в себе професійні знання, уміння їх давати та любов до дітей. Тому вчителю необхідно керуватись такими правилам взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.

Перше правило. В основі роботи класного керівника з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків.

Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі класного керівника, тому що це може бути джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних «повинні», «зобов'язані» зникає. Єдина правильна норма взаємин учителів і батьків - взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і в учителів, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку.

Друге правило. Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні.

Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання навчального закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.

Третє правило. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини.

Класний керівник - особа офіційна. Але за родом своєї діяльності він мусить торкатись інтимних сторін життя родини, нерідко він стає вільним чи мимовільним свідком відносин, приховуваних від чужих. Хороший класний керівник у родині не чужий. У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою би не була родина, якими би вихователями не були батьки, учитель повинен бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження добра, допомоги батькам у вихованні.

Четверте правило. Життєстверджуюче налаштування у рішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.

Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликають негативних емоцій і розгубленості педагога.

Індивідуальне спілкування

При спілкуванні з батьками вчитель має так будувати бесіду, щоби батьки переконались, що вони мають справу із професіоналом, який любить і вміє вчити та виховувати дітей.

Тому при підготовці до бесіди з батьками вчитель повинен добре обміркувати:

• мету;
• зміст бесіди;
• манеру поведінки, стиль мови, одягу, зачіски.

Кожна деталь повинна сприяти створенню образу дійсного фахівця.

Може бути два варіанти такого спілкування:

• з ініціативи вчителя;
• з ініціативи батьків.

Проведення бесіди з батьками з ініціативі вчителя

Постановка психологічної мети

Чого я хочу від батьків? (Вилити своє роздратування на дитину? Покарати дитину руками батьків? Показати батькам їхню педагогічну неспроможність?)

При всіх зазначених варіантах не варто викликати батьків, тому що такі психологічні цілі свідчать про професійну безпорадність педагога й негативно вплинуть на спілкування вчителя та родини.

Викликати батьків варто, якщо вчитель хоче краще пізнати, зрозуміти причини її поведінки, підібрати індивідуальний підхід до неї, поділитись позитивними фактами про дитину тощо, тобто психологічна мета повинна бути стимулом для подальшого спілкування з батьками.

Організація початку діалогу. Церемонія вітання

Вітаючи батьків, необхідно залишити свої справи, підвестись назустріч, посміхнутись, доброзичливо сказати слова вітання, представитись (якщо зустрічаєтесь уперше), звернутись до них за іменем і по батькові.

Установлення згоди на контакт

Це означає, що вчитель обов'язково обговорює час діалогу; особливо якщо він бачить, що батько квапиться, необхідно уточнити, на який запас часу той розраховує. Краще перенести розмову, ніж проводити її поспіхом, тому що вона все одно не буде засвоєна.

Створення обстановки діалогу полягає в тому, що вчитель обмірковує, де і як буде відбуватись діалог

Неприпустимо, щоб учитель сидів, а батько стояв, або щоб учитель сидів за своїм столом, а батько - за учнівським.

Треба простежити, щоб у класі нікого не було, ніхто не втручався в розмову. Посадивши батька, необхідно поцікавитись, чи зручно йому, звернути увагу на його і свої жести та пози. Жести та пози вчителя повинні демонструвати відкритість і доброзичливість (неприпустимі схрещені на грудях руки, руки на поясі - «руки в боки», закинута назад голова тощо).

Для зняття напруги батька й переходу до проблеми необхідно коректно й конкретно повідомити мету виклику, наприклад: «Мені хотілося кращим чином довідатись про (ім'я дитини), щоби підібрати до неї підхід», «Нам треба краще з Вами познайомитись, щоб діяти спільно», «Я ще не дуже добре знаю (ім'я дитини), бачу в ньому й позитивні риси та не дуже, мені потрібна Ваша допомога, щоби краще зрозуміти його» тощо.

Викликаючи батька для бесіди, учитель не повинен забувати, що бесіда має на увазі діалог, отже, йому треба обміркувати не тільки своє повідомлення, а й те, що він хоче почути від батька, тому йому необхідно сформулювати свої запитання до батьків учня та дати можливість висловитись їм.

Проведення діалогу

Початок розмови повинен містити позитивну інформацію про дитину, причому це не можуть бути оцінні судження: «У Вас гарний хлопчик, але...(далі йде негативна інформація на 10 хвилин), а не повідомлення про конкретні факти, що характеризують дитину з позитивного боку. Такий початок свідчить про педагога як про спостережливого й доброзичливого, тобто професіонала.

Факти про поведінку чи успішність учня, що викликають занепокоєння в педагога, повинні подаватись дуже конкретно, без оцінних суджень, що починаються на «не»: «Він у Вас неслухняний, неорганізований, невихований...» і т. д.

Також не варто після позитивної інформації про учня продовжувати розповідь про негативні факти через сполучник «але»: «Ваш син акуратний, охайний, але неорганізований».

Переходити до безсторонніх фактів найкраще у формі звертання по пораду: «Я ще не дуже добре знаю Петю, не могли би Ви мені допомогти розібратись (далі йде опис факту) або «Я не можу зрозуміти...», «Мене турбує...», «Я хочу зрозуміти, що стоїть за цим...».

При повідомленні негативних фактів рекомендується робити акцент не на них, а на шляхах подолання небажаних проявів.

Учитель має постійно підкреслювати загальну мету його й батьків відносно майбутнього дитини, тому не слід уживати висловлювання «Ваш син», тобто протиставляти себе й батьків. Рекомендується частіше говорити «ми», «разом», звертатись за іменем і по батькові до батька якнайчастіше. Найголовнішим у бесіді є висловлення батьків, оскільки саме вони роблять розмову бесідою, діалогом.

Від учителя потрібне вміння слухати. Після того як учитель закінчить своє повідомлення запитанням до батька з даної проблеми, він, використовуючи прийоми активного слухання, може довідатись багато важливого й необхідного про учня та його родину. Для цього педагогу треба всім своїм видом показати, що він уважно слухає батька.

Свою участь у діалозі вчитель може виразити через відображення почуттів із приводу розповіді батька: «Я радий тому, що в нас єдині погляди на...», «Мене здивувало...», «Я засмучена...» і т. ін. Виконання цієї умови запобігає виникненню конфліктів при різниці в думках і сприяє взаєморозумінню сторін.

Конкретні поради мають даватись учителем тільки в тому випадку, якщо батько просить у нього поради. Вони будуть ефективні тоді, коли будуть конкретні за змістом, доступні у виконанні, прості за формою викладу.

Завершення діалогу

Учителю рекомендується підбити підсумок бесіди на основі прийому рефлексивного слухання-»резюмування»: «Якщо тепер підсумувати сказане Вами, то...» й намітити шляхи подальшого співробітництва, домовитись про мету, місце та час майбутньої зустрічі.

Бесіда з батькам повинна закінчуватися церемонією прощання. Прощаючись із батьком, учителю варто, звертаючись до нього за іменем і по батькові, подякувати за бесіду, висловити своє задоволення нею, провести батька та сказати слова прощання доброзичливо та з посмішкою.

Проведення бесіди вчителем з ініціативи батьків

Установлення згоди на контакт. (Учасники діалогу обговорюють час його протікання.)

Уявіть ситуацію: візит мами став несподіванкою для вас. У вас немає часу з нею розмовляти. Як ви повинні діяти?

Виявивши максимум уваги та люб'язності до мами, учителю замість запобігання діалогу варто повідомити їй, що він не знав про її прихід і запланував дуже важливу справу, яку не можна відкласти, і має у своєму розпорядженні час у ... хвилин. Якщо маму це влаштовує, то можна порозмовляти, якщо ні, то він вислухає її в будь-який зручний для неї час.

У такий спосіб учитель дає зрозуміти про своє бажання діалогу, незважаючи на неблагополучні обставини.

Вислухайте батька. Дайте батькові «випустити пару». Пам‘ятайте, що насправді агресія спрямована не на вас, а на образ, що склався в батьків. Варто подумки відокремити себе від цього образу та, спостерігаючи за бесідою як би з боку, намагатися зрозуміти, що ж криється за агресією, що хвилює батька? Важливо не відповідати агресією на агресію, тому що інакше ситуація може стати некерованою.

Стежте за своєю позою! Вираження вчителем співчуття, розуміння переживань батьків: «Я бачу, Ви стурбовані успішністю (ім'я дитини)», «Постараюся зрозуміти Вас», «Давайте разом розберемось» додадуть бесіді конструктивного характеру, що допоможе з'ясувати справжню причину звертання до вчителя.

Учителю не слід упускати того, що батько приходить із певними фактами. Завдання вчителя полягає в тому, щоб визначити ступінь обґрунтованості цих фактів. Довести неспроможність цих фактів можна тільки за допомогою переконливих аргументів. Уміння вчителя використовувати об'єктивні, добре обґрунтовані аргументи підвищує його компетентність в очах батьків.

Необхідно відповісти на всі запитання батька. Це сприяє переходу бесіди на діловий рівень спілкування та з'ясуванню всіх інших «болючих точок» батька у сфері навчання його дитини.

Закінчити бесіду треба також з ініціативи вчителя.

Психологічні основи проведення батьківських зборів

Майже завжди мета батьківських зборів - інформування батьків. Отже, педагог виступає на зборах у ролі інформатора. Здавалося б, роль для педагога звична. Але це тільки на перший погляд. Навчити й інформувати - задачі зовсім різні та припускають застосування різних методів.

Дуже часто педагог, сам того не помічаючи, робить підміну: замість того, щоби передавати інформацію дорослим людям у тій формі, в якій їм було би зручно її сприймати, він починає впливати за допомогою інформації, тобто вчити батьків. А це мало кому з дорослих людей подобається.

У результаті інформація не тільки не сприймається й не осмислюється, а ще й породжує, незалежно від свого змісту, опір слухачів.

Як же зробити так, щоб вас почули? Кілька порад.

Початок розмови

Головна вимога - початок розмови має бути стислим, ефективним і чітким за змістом.

Добре обміркуйте та запишіть на аркуш паперу перші 2-3 пропозиції вашої промови. Вони повинні пролунати максимально спокійно й чітко навіть на тлі вашого цілком зрозумілого хвилювання.

Якщо це ваша перша зустріч - правильно представтесь. Стисло, але підкресливши ті сторони вашого статусу й ролі у відношенні дітей, що складуть основу вашого авторитету та значущість в очах батьків.

Ніколи не починайте з вибачень, навіть у тому випадку, якщо початок зустрічі затягся, виникли накладки та якісь непорозуміння. Можна просто констатувати, що зустріч почалась трохи не так, як планувалось.

Чому не слід перепрошувати? Вибачення негайно поставлять вас у позицію «знизу» і зменшать суб'єктивну значущість вашої інформації в очах слухачів.

Важливо почати розмову в тиші. Знайдіть спосіб звернути на себе увагу. Бажано це зробити так, щоб вибраний вами спосіб не нагадував урок.

Почніть розмову з викладу самої логіки зустрічі, її основних етапів: «Спочатку ми з Вами...», «Потім ми розглянемо...», «Наприкінці розмови ми з Вами маємо...».

Позначте місце запитань і реплік батьків у ході зустрічей. Наприклад, ви можете сказати, що запитання ставити краще відразу, у ході викладу інформації. Або навпаки, попросіть батьків спочатку повністю вислухати вас, а потім ставити запитання.

Можете сказати, що на всі запитання, що будуть виникати в ході вашого монологу, ви відповісте потім, а поки будете фіксувати їх для себе на дошці чи аркуші паперу.

Виклад інформації. Як і де стояти під час свого монологу?

Якщо клас невеликий або слухачів небагато, краще сидіти в загальному колі чи збоку від власного столу.

Ні в якому разі не за столом! Це таке підступне місце - учительський стіл! Він блискавично оживляє в самому педагогові та його слухачах (а всі вони колишні учні) цілком конкретні асоціації та поведінкові стереотипи.

Якщо клас великий, доведеться стояти. Знову-таки - поруч зі столом, час від часу трохи переміщуючись. Простір біля дошки дозволяє керувати увагою слухачів.

Якщо ви кажете дуже важливі речі, висуньтесь трішечки вперед, до самих парт чи рядів стільців.

Підбиваючи підсумки, давайте слухачам трохи обміркувати й осмислити, відійдіть до дошки.

Співвіднесіть голос із розмірами приміщення.

Необхідно використовувати навички риторики, які ви застосовуєте на уроці:

• повторення останніх слів;
• модулювання акцентів за допомогою голосу.

Стежте за паузами: вони повинні бути!

Пам‘ятайте, що ви маєте справу не з гіперактивними людьми, яких страшно на дві секунди відпустити у вільне спілкування, а з дорослими людьми. Вони вміють думати. А думати найкраще в паузах.

Стежте за невербальною інформацією, яку ви вільно чи мимоволі транслюєте за допомогою своїх жестів, пози та міміки.

При хвилюванні важко керувати мімікою, і все-таки вона повинна відповідати змісту переданої інформації та змінюватись у такт із нею.

Пози та жести бажано застосовувати переважно відкриті, доброзичливі: рухи рук при жестикуляції - від себе, а не на себе, і багато чого іншого, що вам добре відомо.

Не забудьте наприкінці розмови повернутись до її початку та підбити підсумки!

Не дозволяйте собі в ході розмови відволікатись на деталі та іти від неї.

Чітко визначте тему та дотримуйтесь її.

І останнє. Батьки повинні переконатись, що такі зустрічі мають сенс - вони проходять оперативно й закінчуються визначеним результатом, тому інформація повинна подаватись дозовано, послідовно й чітко.

Спілкування займає провідне місце в педагогічній діяльності, тому вважається за необхідне формування в педагогічних працівників навичок педагогічної взаємодії з учнями та їхніми батьками.

Представлений варіант практикуму педагогічного спілкування пропонується використовувати педагогічним колективам, що прагнуть до поліпшення взаєморозуміння між членами колективу, створення сприятливої психологічної атмосфери в навчальному закладі.

Автор: Н. Ольшанська, "Техника педагогического общения"