1. Глухе мовчання.

2. Угу-піддакування («ага», «угу», «так-так», «ну», кивання підборіддям тощо).

3. Луна — повторення останніх слів співрозмовника.

4. Дзеркало — повторення останньої фрази зі зміною порядку слів.

5. Парафраз — передавання змісту висловлювання партнера іншими словами.

6. Спонукання — вигуки та інші вирази, що спонукають співрозмовника продовжити перервану мову («Ну і .», «Ну і що далі?», «Давай-давай»),

7. Уточнювальні запитання на зразок «Що ти мав на увазі, коли говорив «есхатологічний»?

8. Додаткові запитання типу «навіщо», які розширюють сферу спілкування; дуже часто такі запитання відволікають оповідача від головної думки розмови.

9. Оцінки, поради.

10. Продовження — коли слухач долучається до розмови і намагається завершити фразу, розпочату тим, хто говорить, «підказує слова».

11. Емоції — «ух», «ах», «чудово», сміх, «ну і ну».

12. Нерелевантні й псевдорелеванті висловлювання — висловлювання, що не стосуються справи, і лише формально стосуються розмови.