Тест на самооцінку (для дітей)

Інший виражений фактор ризику пов'язаний з таким явищем, як неадекватна, тобто не відповідна реальним можливостям самооцінка дитини. При цьому у дітей та підлітків, що входять до групи ризику, самооцінка, як правило, занижена. Воно й зрозуміло: в залежність найчастіше потрапляє людина, яка вважає себе слабкою, не здатною до самостійних учинків, нерозумною і т.п.

Відповідно до визначення, даному в психологічному словнику, самооцінка тлумачиться як «оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей» І далі: «Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач». Низька самооцінка - це психологічний комплекс невдахи. Перша фраза з приводу будь-якої помилки чи невдачі у людей з низькою самооцінкою – «Ну що я міг вдіяти?». Із зовнішнього боку таких людей зазвичай видає безпричинна метушливість, прагнення сховатися за спину інших, невпевненість у собі і розгубленість, а то й паніка при будь-яких несподіванок.

Додамо, що і в завищеній самооцінці немає нічого хорошого. Тому психотерапевтична завдання полягає у приведенні самооцінки до нормального рівня, відповідного реальним можливостям особистості (ідеальний варіант - верхня планка цих можливостей), тобто в одних випадках підвищити, в інших - знизити.

Найпростіші способи з'ясування рівня самооцінки дитини цілком доступні будь-якому батьку. Для цього зовсім необов'язково звертатися до фахівця. Ось один з таких доступних всім способів. Намалюйте на чистому аркуші паперу драбинку з 10 сходинок (для старших підлітків це може бути просто вертикальна шкала від 0 до 10).

Дайте вашій дитині наступну інструкцію:

- Уяви собі, що на верхній сходинці цієї драбинки перебувають найкращі діти на світі - найрозумніші, красиві і т.д., у них все виходить, їх люблять батьки, ними не нахваляться вчителя. А на самій нижній сходинці ті, хто прогулює школу, погано вчиться, не може ні в чому домогтися успіху, не слухає батьків. Всі інші діти розташувалися на інших сходах між цими крайностями. Одні вище, інші нижче. Як, по-твоєму, де твоє місце на сходах в даний момент?

Якщо ваша дитина помістила себе на одній з 3-х нижніх щаблів - це тривожний симптом. Побачивши таку картину, задайте собі питання: коли і за що я останній раз говорив (ла) синові (дочки) «ти в мене молодець!» Якщо таке траплялося давно, або ви взагалі впевнені згадати що-небудь подібне - справа погано. Схоже, назріла необхідність терміново переглянути дещо у відносинах з дитиною, а можливо, і в сімейному укладі в цілому. І негайно! Інакше можна опинитися в тій самій ситуації, коли близький лікоть, та не вкусиш!

Як же виправити становище? Перше - у жодному разі не поспішайте переконати дитину, запевняючи, що він (вона) краще за всіх на світі. Результат буде прямо протилежним. По-перше, вам не повірять. По-друге, побачать у такій реакції підтвердження власної нікчемності («видно, мене й справді вважають недоумком, коли вже намагаються, як маленькому, відверто вішати локшину на вуха і не вважаються з моєю думкою навіть відносно мене самого»;). Не варто повторювати минулі помилки. Як уже сказано, відносини треба видозмінити негайно. Отже, приймемо думку дитини. Вважаєш себе дуже поганим, значить, так воно і є - кому і знати, як не тобі. Парадоксальним чином, тим самим не на словах, а на ділі ми даємо своєму чаду можливість відчути себе самого як цінність!

Далі. Якщо виявилося, що ми давно не говорили синові або доньці: «який ти в мене молодець!»; - То перед нами відмінний привід зробити це. Адже, поставивши себе на невисоке місце, наша дитина продемонструвала не тільки низьку самооцінку, а й високу критичність, можливо - об'єктивність, безумовно - чесність і мужність. Хіба це не гідно похвали? Нарешті, природне бажання спростувати переконання дорогого нам людини в тому, що вона погана, теж можна (і потрібно!) Використовувати з користю. Тільки робити це в нашому випадку варто, не вступаючи з нею у протиріччя.

- Ти говориш, що вчителі тебе лають - це правда. А чи є хто-небудь з учителів, хто лає менше інших? А може, хтось не лається зовсім? А бувало так, що вчителі тебе хвалили? А за що саме?

Приймаючи думку дитини про себе як про поганий, потрібно зосередити його увагу на те хороше, що, зрозуміло, в неї є, на ті успіхи, які були. Це непросто. Тут не працюють готові схеми. Неприпустима гра і лукавство. Необхідний щирий інтерес. Щоб добитися цього і бути спонтанним, поставте собі завдання: у бесіді довідатися про якийсь новий для вас досягненні або несподіваному якості дитини. Зверніть увагу на те, як зміниться його особа при приємному спогаді. Воно проясниться в буквальному сенсі слова.

Ну а як бути, якщо наше чадо по-хазяйськи влаштувалося на одній з 3-х верхніх щаблів? Тут корисно перш ніж робити які-небудь висновки, задати декілька уточнюючих запитань (взагалі ніколи не слід соромитися ставити питання. Будь-яке, навіть дрібне, нерозуміння може спричинити за собою наслідки). Ну, наприклад: які конкретно дані підтверджують право на високе місце? У яких областях ти особливо успішний? Чи досяг ти в них досконалості або є можливості росту? А чи є у тебе недоліки? Чи є серед твоїх однокласників або знайомих хтось, хто краще за тебе? Що ти думаєш про тих, хто не настільки успішний?

Ви можете задавати й будь-які інші питання. Головне прояснити: дитина щиро вірить в те, що його об'єктивні досягнення дають право на високу позицію і при цьому здатна критично оцінити себе, або ж вона просто суб'єктивно переконана у власній винятковості? У першому випадку при шанобливе ставлення до однолітків немає причин для занепокоєння, навіть якщо заслуги дещо перебільшені. А от у другому, так само, як і при заниженій самооцінці - є привід задуматися і переглянути відносини.

При цьому, як і у випадку з низькою самооцінкою, головне - це не піддаватися імпульсам і не робити різких рухів. Незалежно від результатів нашого дослідження, в деяких випадках корисно і навіть необхідно відзначати, що дитина в чомусь перевершує товаришів. Наприклад, учасникові спортивних змагань без впевненості в своїх силах і віри в перемогу не обійтися. А щоб маленький чемпіон не загордився, необхідно щоразу нагадувати:

- Так, ти молодець, ти дійсно краще багатьох на біговій доріжці. Але тільки на біговій доріжці. І те, що твої однолітки біжать повільніше, жодною мірою не означає, що вони менше тебе заслуговують поваги.

Якщо ж справа все-таки зайшла занадто далеко, то найкращим виходом із ситуації представляється: дати можливість дитині переконатися на власному досвіді в невідповідності такої високої самооцінки реальному стану речей. Тобто, як би визнавши його винятковість, надати можливість самостійно діяти в тих ситуаціях, де така винятковість необхідна для досягнення успіху (за винятком, зрозуміло, випадків, коли можлива реальна загроза життю і здоров'ю дитини). Синці й гулі, в яких нема кого звинувачувати окрім себе улюбленого, - кращі ліки від зайвої самовпевненості й зарозумілості.

Таке практичне напоумлення реальним життям можна з успіхом доповнювати і словесним. Знову-таки не вступаючи в пряме протиріччя. Для цього навіть не дуже віруючі батьки можуть з успіхом використовувати Святе Письмо. Практика показує, що багато дітей неохоче читають Біблію. Разом з тим, майже всі, включаючи старших підлітків, з інтересом слухають усні перекази Євангельської історії, прикладів з життя святих. У такій формі нерідко сприймаються погляди, поняття, норми поведінки, категорично відкидаємо при звичайному спілкуванні з дорослими. У тих же цілях можна використовувати казки, міфи, життєві історії, не мають, на перший погляд, ставлення до дитини, але містять у собі певну мораль.