«Людина з головою вченого і руками робітника»
Учитель, який передає дитині
лише знання - це ремісник,
той, хто виховує характер -
справжній митець своєї справи…
Софія Русова.
Кожен, кому випало щастя зустріти на своєму життєвому шляху
О.А.Захаренка, переконався в тому, що це людина із глибинним внутрішнім
прагненням необхідності розбудови сучасної системи освіти, творець
унікального навчально-виховного комплексу для всебічного розвитку дітей
у Сахнівській СШ, педагог-новатор, який створив «педагогіку життя»,
«педагогіку конкретної дії», що увібрали цінності як гуманної
педагогіки, так і мудрість українського народу і глибоко осмислений
досвід творчої праці учительського колективу і особистих шукань у
творенні нової школи.
Головна мета всієї діяльності і самого
життя Олександра Антоновича — створити таку школу, щоб діти зростали в
ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край,
чутливими до добра і краси. І йому це вдалось, про що і доводять всі
його справи…
У 1988р. в складі делегації вчителів та керівників
шкіл області мені пощастило відвідати Сахнівську СШ і особисто
познайомитись із педагогом-новатором. Під час зустрічі з учнями,
учителями та директором школи вражало все: багата матеріально-технічна
база, відпрацьована система самоврядування, поєднання навчальної і
виховної роботи. Особливо запам’ятались звукочутливий фонтан «Колос»,
історико-краєзнавчий музей, навчально-виробничий цех, обсерваторія і
планетарій.
Як учителя історії мене захопило те, що учні та
учителі школи, спільно з жителями села, пишуть «Енциклопедію шкільного
роду» як своєрідний літопис історії населеного пункту Сахнівка за
останні 50 років. Цікаво була організована виховна робота на базі
історико-краєзнавчого музею. В ньому працювали близько 100
екскурсоводів і вважали це громадське доручення великою честю.
Організатори уміло поєднали виставковий матеріал із найдавніших часів
до сьогодення. Ми переконались, що музей став місцем, котрим пишається
кожен житель села, а учні і учителі – особливо.
На час відвідин
навчального закладу, я працювала директором школи та мала невеликий
стаж керівника, тому ця зустріч мене спонукала до постійного пошуку
нових методів роботи, як з учнівським так і з педагогічним колективом,
до невпинного пізнання нового в науковій і практичній педагогіці. Саме
О.А. Захаренко став для мене зразком директора школи. Його надзвичайно
великий і вагомий досвід роботи був невичерпним джерелом для мене, як
учителя і керівника школи. Я ловила кожне слово наставника і в
подальшій роботі намагалась втілювати в життя його ідеї:
• широка і змістовна гурткова робота в школі;
• постійний зв’язок із батьками через місцеві ЗМІ;
• виховання відповідальності за навчання через само оцінювання;
• розвиток учнівського самоврядування, введення посади старшого чергового по школі з числа кращих учнів-старшокласників;
• розвиток інтересу дітей до знань, формування духовності та виховання підростаючого покоління.
Друга
зустріч із великим педагогом відбулася у Черкасах в 1998 році на
науково-практичній конференції на тему: «Нові педагогічні технології в
контексті гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу в
освітніх закладах».
Знаючи Олександра Антоновича, як великого
прихильника творчих шукань, ми з нетерпінням чекали його виступу,
прагнучи взяти для своєї педагогічної діяльності якнайбільше нового.
Особисто я з цікавістю слухала доповідь наставника і записувала основні
тези його виступу. Захаренко наголосив, що в Сахнівській СШ існують
традиційні методи навчання та виховання учнів, які перевірені часом.
Минуло близько 10 років з тієї зустрічі, але вони актуальні і для сучасної школи XXI століття:
• відкритість навчально-виховного процесу (телетрансляція педрад та запрошення дітей, батьків та їх родичів на педради);
• проведення радіо лінійок, на яких діти звітують про навчання та чергування по школі;
•
робота пришкільної телестудії, яка проводить консультації, інформує про
важливі події життя учнів, учителів та жителів села;
• випуск шкільної газети «Дівочі чари»;
• пошуковий метод навчання, який полягає у ранньому вивченню задатків у дітей та розкриття їх у різних нетипових ситуаціях;
• особливий табель успішності та вихованості учнів;
•
широке впровадження в педагогічну практику толерантності, яка полягає у
повазі до думки учня, плюралізмі у навчально-виховному процесі,
виховання працелюбства та вміння працювати, можливість перездачі оцінок
за підсумками навчання.
Через увесь виступ О.А. Захаренка червоною
ниткою проходить почуття стурбованості за стан справ в освіті, зокрема
«перегини» освітньої реформи. Він гостро критикував створення ліцеїв у
мало комплектних сільських школах, вважаючи, що об’єднувати учнів
потрібно за їх інтересами і здібностями. А під час поглибленого
вивчення головне не забути про основну суть навчального предмету з
сумом зазначив педагог, що сучасній школі катастрофічно не вистачає
фанатів-учителів. Наголосив Олександр Антонович на загальновідомі
проблеми українського суспільства і освіти, в тому числі – брехні.
Схвильовано запитував він у присутніх: «Де взялась і коли закінчиться
брехня? Вона згори вниз, і знизу догори паралізує суспільство, і тому
учителю важко творити, працювати, навчати і виховувати дітей в таких
умовах».
Закінчив Захаренко О.А. виступ словами: «Кожна людина
повинна написати хоча б одну книгу – книгу власного життя. Успіхів
вам!».
Лише з плином часу оцінюєш побачене, почуте, прожите. І
сьогодні розумію, що це щастя – пізнати і відкрити для себе частину
творчої майстерності народного Педагога, великого Учителя, Гуманіста,
Людини – Олександра Антоновича Захаренка.
Підготувала Любарська Юлія Михайлівна,
учитель історії,
учитель-методист вищої кваліфікаційної
категорії спеціалізованої школи №1 з
поглибленим вивченням окремих предметів
Жашківської районної ради Черкаської області
http://oipopp.ed-sp.net