Педагогіка конкретної мети» в авторській школі Олександра Захаренка
КРУТЕНКО О.В., Досвід Сахнівської школи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області безцінний перш за все тому, що вона стала практичним втіленням теоретичних ідей педагога-новатора Олександра Антоновича Захаренка. Його Авторську школу в певній мірі можна вважати своєрідним експериментальним закладом. По-перше, навчально-виховний процес в ній був конкретним прикладом втілення педагогічних теорій і творчим продовженням практичних напрацювань багатьох педагогів – попередників. По-друге, Олександр Антонович Захаренко – автор унікальної навчально-виховної системи, яка існує не в теоретичному викладі, а в практично реалізованих грандіозних проектах: це запуск ракет, зроблених учнями, із шкільного Байконуру, створення Музею трудової, революційної і бойової слави, возведення Палацу здоров’я з двома басейнами і спортивним залом, робота шкільного телебачення і видання газети, спорудження Криниці Совісті заради увічнення пам’яті про загиблих в роки голодомору та ін. Крім того, унікальність практичного доробку Захаренка полягає в тому, що його ідеї тісно переплітаються з теоретичними напрацюваннями багатьох педагогів нашої країни і зарубіжжя: як відомий соціаліст-утопіст ХІХ ст. Роберт Оуен у Великобританії [Нью-Ленарк, Шотландія], О.А.Захаренко у звичайному українському селі Сахнівка перетворив навчальний заклад у духовно-інтелектуально-культурний центр, який істотно впливав на учнівський колектив і батьківську громаду; враховуючи твердження Т.С.Шацького щодо необхідності «педагогізації середовища» і активної участі шкільного колективу в удосконаленні оточуючого середовища, педагогічний колектив Сахнівської школи на чолі з Захаренком виховував дітей, одночасно впливаючи і на доросле населення; приклад організації учнівського самоврядування у Сахнівській школі показав актуальність ідей А.С.Макаренка і для нашої сучасності. Багато спільного у Захаренка з французьким педагогом Селестеном Френе: увага до психологічних особливостей дитини, різноманітні експерименти щодо активізації навчального процесу, використання нових форм діяльності школи. Що стосується спільних ідей Сухомлинського і Захаренка, то без перебільшення можна сказати, що кожна справа директора сахнівської школи – це втілення роздумів, міркувань і порад В.Сухомлинського з різних питань: організація трудового навчання, значення колективу і роль батьків для виховання особистості, співвідношення між навчанням і вихованням у навчально-виховному процесі тощо. Крім того, діяльність педагогічного колективу Сахнівської школи фактично базувалася на принципах, пов’язаних з проектуванням педагогічного процесу, відображення яких знаходимо в наукових працях О.М.Коберника. В центрі уваги Авторської школи О.А.Захаренка завжди знаходилася дитина з її проблемами, інтересами, прагненнями. Це була дійсно дитиноспрямована концепція виховання, яка покладена в основу особистісно орієнтованої педагогіки, обґрунтованої Бехом І.Д. Система роботи педагогічного колективу Авторської школи О.А.Захаренка була ефективною перш за все тому, що весь виховний процес базувався на принципах діяльнісного підходу, тобто і навчання, і виховання відбувались на активній основі, через конкретну діяльність і само-діяльність школярів згідно з їхніми інтересами і уподобаннями. Про важливість такого підходу писала М.Монтессорі, визначаючи, що освіта не формує дитину, а надає їй можливість розвивати своє тіло і душу через власну діяльність. Такої ж думки додержувався Селестен Френе: «Особистість формується не за допомогою пояснень і демонстрацій, а в процесі власної діяльності» [9, 102]. Висловлюючи критичні зауваження на адресу традиційної школи, він стверджував, що діти отримують формальні і поверхові знання, які не укорінюються у свідомості дитини, - такі знання, порівнював французький педагог, схожі на молоді пагінці, зрізані з дерева, які увіткнули в землю, деякий час вони виглядають як живі, але без коріння не отримують із землі життєво необхідні соки і швидко погибають. Це стосується і процесу виховання: неможливо виховати дитину суто словесними методами – поясненнями, нотаціями, настановами. «Моральність, - писав С.Френе, - нагадує граматику. Ми можемо дуже добре знати правила, але не вміти застосовувати їх в повсякденному житті. Більше того, формальне засвоєння моральних правил навіть небезпечно, тому що людині здається, що вона не потребує ніяких зусиль, щоб керуватися ними у своїй поведінці. Справжній моральній поведінці може навчити тільки саме життя, тобто конкретний досвід дитини» [9, 144]. Олександр Антонович Захаренко поділяв думку свого французького колеги про необхідність існування в школі духу взаєморозуміння, взаємодопомоги, відповідальності і особистої гідності. Учні Сахнівської школи були активними учасниками саме такого процесу – починаючи від визначення мети, кристалізації нової ідеї і до кінцевої реалізації проекту, втілення його в життя. І це дуже важливо: академік І.Д. Бех висловлює думку, що, по-перше, в навчальному закладі дитина обов’язково «має брати участь у процесі цілепокладання», а по-друге, наголошує на необхідності «ситуації співучасті у створенні виховних задумів, намірів, рішень, де вихователь і вихованець утверджують взаємини особистісної рівності, де Ми є визначальним у будь-якій педагогічній дії» [1, 198]. Це обов’язкові умови будь-якої особистісно орієнтованої виховної технології. І.Д. Бех попереджає, що така технологія «вимагає створення педагогічно мудрих ситуацій, тобто таких, що відповідають певним віковим потребам дитини (наприклад, потреби в неформальному дружньому спілкуванні). Такі ситуації від самого початку ставлять перед вихованцем зрозумілі й посильні для нього вимоги. Слід пам’ятати, що коли не створити дитині адекватних форм реалізації її вікових потреб, то самі ці потреби не зникнуть, а шукатимуть інших форм реалізації, зокрема й асоціальних» [1, 196]. Що стосується Авторської школи Захаренка, то він неодноразово наголошував на тому, що сутність його педагогічної системи полягає саме в реалізації певної ідеї, мети, яка об’єднує всіх учасників навчально-виховного процесу, це, так би мовити, педагогіка конкретної мети. В ході реалізації будь-якого проекту – створення музейної експозиції чи збір матеріалів для «Енциклопедії шкільного роду», будівництво шкільних майстерень чи закладання Алеї пам’яті на честь сахнівчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, – і відбувається процес виховання дитини як особистості. Олександр Антонович пояснював: «Створювалось все це не заради примхи або чисто зовнішнього ефекту – а від необхідності зайняти дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою, корисною справою. Зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання здійснити мрію, а потім – подарувати її людям. У цьому і вбачає педагогічний колектив основне завдання в трудовому вихованні і підготовці дітей до життя. Цей маленький «БАМ» став школою мужності, де діти щоденно пізнавали радість творчого суперництва, радість рекорду» [6]. Саме таким чином діти усвідомлювали, як приємно досягати успіху і бути причетними до великої справи, вони набували життєвої компетентності і осягали ази наук не тільки за підручниками, а й через практичну діяльність. Праця приносила радість – і тому не була непосильним тягарем. Такий підхід – виховання школярів у процесі реалізації захоплюючої, але конкретної мети – забезпечував комплексне вирішення виховних задач. Так, будівництво шкільного Музею сприяло формуванню і розвитку працелюбності; учні отримували перші уроки професійної майстерності, здобували комунікативні навички; пізніше, створюючи експозицію Музею, вивчали історію свого краю, збирали матеріал про жителів Сахнівки – і саме така діяльність пробуджувала почуття патріотизму в юних сахнівчан. Ще один важливий момент: активними учасниками всіх проектів, що здійснювала Сахнівська школа, завжди були батьки учнів. Така робота пліч-о-пліч допомагала створенню абсолютно інших стосунків в категорії «батьки і діти»: спільна мрія-мета, спільна робота і спільна радість після досягнення цієї мети – все це згуртовувало вчителів, учнів та батьків в один-єдиний міцний колектив. І тут доречно звернутися до роздумів В.О.Сухомлинського щодо ролі колективу для виховання особистості. Мова йдеться не тільки про те, що кожен працює на благо колективу і суспільства, а й про те, що така діяльність духовно збагачує і оновлює всіх співучасників. Для цього, визначав В.Сухомлинський, «потрібні такі основи, на які спирався б і першокласник, що тільки-но переступив шкільний поріг, і випускник-десятикласник, що обмірковує, зважує свій майбутній життєвий шлях, і сивий ветеран педагогічної праці з великим педагогічним досвідом» [8, 412]. У Сахнівській школі цього досягали завдяки створенню єдиного соціокультурного середовища, яке активно впливало на всіх жителів села. Досліджуючи проблеми і можливості організованого культурно-освітнього простору, що оточує школу, С.Т. Шацький підкреслював, що середовище є для дитини і джерелом знань, і джерелом емоційних переживань, і об’єктом колективної турботи. У великій мірі соціалізації і педагогізації середовища с. Сахнівки допомагало використання засобів масової комунікації – шкільної газети «Дівочі гори» і телерадіостудії. Відомо, що ЗМК відіграють неабияку роль у розвитку підлітка: розширюють кругозір, дають знання, вчать аналізувати і розмірковувати. Юні кореспонденти і художники з великим задоволенням робили перші проби пера, писали репортажі із шкільного життя, складали грандіозні плани на майбутнє, використовували всі можливості для самореалізації через різноманітні види творчої діяльності. Крім того, суттєвий вплив здійснюється через ЗМК і на доросле населення. Що стосується Сахнівки, то шкільна телерадіостудія, висвітлюючи цікаві справи школи і села, була носієм громадської думки щодо проблем виховання. Батьківська громада із зацікавленням чекала телепередач шкільної студії, оскільки вони завжди були актуальними і корисними: поради педагогів і психологів, фрагменти уроків і виховних заходів – завдяки цьому сахнівчани постійно були в курсі тих справ, що робила школа, і активно допомагали, розуміючи, що діяльність шкільного колективу спрямована перш за все на розвиток їхніх дітей. Таким чином, Авторська школа Олександра Антоновича Захаренка є яскравим прикладом для наслідування. Досягнення цього педагога-новатора свідчать про те, наскільки важливо для кожного з учасників організації навчально-виховного процесу вільно орієнтуватися в теоретичних питаннях педагогіки минулого і сучасності, вміти осмислювати психолого-педагогічні та науково-методичні концепції, закономірності, принципи, ідеї, аналізувати їх і конструювати на цій основі власну систему роботи. Список використаної літератури: 1. Бех І.Д. Виховання особистості (у двох книгах). – К.: Либідь, 2003. 2. Захаренко О.А., Мазурик С.М. Школа над Россю. – К.: Радянська школа,1979.–149 с. 3. Захаренко О.А. Слово до нащадків. – Черкаси, 2004. – 77 с. 4. Захаренко О.А. Візитна картка школи. // Шкільний світ. – 1997. – № 4. 5. Захаренко О.А. Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв’язати? // Педагогіка толерантності. – 1999. – № 3/4. 6. Лубченко І. Космосу сродни //Учительская газета. – 1.09 1983 . 7. Селевко Г.К. Технологический подход в образовании. // Школьные технологии. – 2004. - № 4. 8. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.3. 9. Френе Селестен. Избранные педагогические произведения. Перевод с французского. – М.: Прогресс, 1990. – 301 с. Джерело: http://petryk.com.ua/560 | |
| Категорія: Видатні педагоги | Додав: РІТА (17.07.2011) | | |
| Переглядів: 2913 | |
| Всього коментарів: 0 | |