Дитинство – це ніби «кошик допомоги», з якого ми черпаємо знання і вміння протягом усього життя. Як наповнити цей кошик, не пошкодивши жодної грані тендітної дитячої душі? Як привити паростки любові, мудрості, людяності?  Своїм багаторічним досвідом ділиться  видатний грузинський педагог Шалва Олександрович Амонашвілі

Шалва Амонашвілі – один із педагогів-новаторів, подвижник гуманної педагогіки, який оголосив педагогіку співпраці. Міжнародна Асоціація Дитячих Фондів нагородила його почесною золотою медаллю імені Л.М. Толстого. І це далеко не єдина нагорода, найпочеснішою з яких Шалва Олександрович вважає… вдячні очі дітей.

 «Діти люблять труднощі, тому треба випереджати події, щоб стати для них справді помічником», - говорить Амонашвілі і пропонує учням завдання, які примушують замислитися навіть  дорослих глядачів. А діти через кілька хвилин уже мають відповіді і тихенько нашіптують їх своєму вчителю.

Переконаний, що «за допомогою дорослого дитина стає більш розумною», Амонашвілі дає домашні завдання не дітям, а для спільного виконання з батьками. Тому що у становленні особистості масштабну роль відіграють саме батьки. А тим, хто прагне виховати гуманну дитину, Шалва Олександрович радить: «Мами повинні любити своїх дітей духовно. Не тваринною любов’ю, а саме духовною. Вони мають вірити, що діти – це прибульці, а не їхня власність».

Батькам також варто прислухатися до принципів гуманної педагогіки, якими керується Шалва Амонашвілі:

•    Олюднювати середовище навколо дитини.

•    Виявляти творче терпіння.

•    Приймати дитину такою, яка вона є.

•    Наповнитись оптимізмом у ставленні до дитини.

    На запитання, чи відрізняється чимось українська освіта від освіти Росії чи Грузії, Шалва Олександрович відповів: «Відмінністю є те, що ви маєте таких видатних педагогів, як В. Сухомлинський, А. Макаренко, К.Ушинський. Адже освіта потребує національного духу, національної культури».

Із висловлювань Шалви Амонашвілі:

•    Дитинство як двигун, рухає нами; ніби коріння, живить життя.

•    Учитель – сівач: сіє добре, прекрасне і відправляє у світ, не дочекавшись урожаю.

•    Хто піклується, той світиться.

•    Якщо книга виходить – потрібен читач. Створити образ себе самого – це необхідність.

•    У дитині закладена пристрасть до мудрої свободи.

•    Хто виховує себе, той виховує інших.

•    Любов – це істина. Радість – особлива мудрість. Ласка – частина правди.

•    Кожен із вас – промінчик сонця.

•    Я дам дітям лише одне, але так, що все інше вони відкриють самі.

•    Сльози змінюють дух, якщо вони  пролиті вчасно.

•    Діти – безмежність буття.

•    В общении с ребёнком нужна не речь, а доброречия, мудроречия (рос.)

Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично відповідає «так» чи «ні».         

Питання, на які дається відповідь «ні!»:
1. Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?
2. Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?
3. Чи можна дітям ставити оцінки?
4. Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?
5. Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?
6. Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках «не рухаючись»?
7. Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?
8. Чи можна залишати дітей на другий рік?
9. Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?
10. Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?
Питання з відповіддю «так»!:
1. Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?
2. Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків?
3. Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу?
4. Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?
5. Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?
6. Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?
7. Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?
8. Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?
9. Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?
10. Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?

Вивчення та аналіз індивідуальних особливостей

 дітей молодшого шкільного віку 

                                   «... Кожна Дитина несе в собі своє життєве завдання, життєву Місію, якій вона повинна служити. Це її служіння, її Місія звернені на благо людей - близьких і рідних, знайомих і незнайомих, на нинішні й майбутні покоління, на планетарну еволюцію... Кожна людина є шляхом в житті іншої»...             Ш.Амонашвілі

Центром нашого навчання і виховання Дитини повинен стати не той образ, котрий ми вважаємо необхідним і корисним для майбутнього життя, а той котрий закладений у Дитині, виходячи з її істинного призначення. Ми повинні ростити Дитину так, щоб «не суперечити внутрішньому Образу  кожної зростаючої людини, а, швидше, навпаки, сприяти успішному його прояву і становленню».

Для того, щоб так творити педагогічний процес, вчитель повинен знати своїх вихованців, їхні індивідуальні можливості і особливості. Вчитель повинен проникнути в духовний світ дітей, осягти безмежність кожної дитини, її індивідуальність, знайти вірні шляхи впливу.

Перед  нами постає завдання як побачити індивідуальну неповторність кожної дитини? Як не помилитися? Хочеться згадати слова Я. Корчака: «Ви кажете: «Діти мене втомлюють». Помиляєтеся. Ми стомлюємось від того, що треба підніматися до їхніх почуттів. Підніматися, ставати навшпиньки, тягнутися, щоб не образити. Ви праві. Коли ви пояснюєте: «Треба опускатися до їхніх понять, опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися». Тільки так ми зможемо зрозуміти і побачити кожну дитину.

Сучасні педагоги, вивчаючи індивідуальні особливості кожної дитини, складають  карти. В них вивчаються та аналізуються особливості дитини в трьох основних аспектах розвитку: фізичному, розумовому, соціальному. До складання таких карт залучаються відповідні фахівці: медики, психологи, педагоги. Такі

    картки дають можливість вчителю варіювати навчально-виховний процес відповідно до можливостей дітей.

Про індивідуальність дитини можна судити по її оточенню – хто її вихователі та вчителі, який вплив сімейного виховання. Тут не можна не звернутися до класика педагогіки В.О. Сухомлинського. Щоб працювати з дітьми, вважав він, треба добре вивчити кожну дитину, індивідуальні особливості її сприймання, мислення, розумової праці, добре знати сім’ю школяра.

   Ще за кілька тижнів до відкриття «Школи радості» В.О. Сухомлинський  знайомився з кожною сім’єю, вивчав її склад, умови проживання і виховання дітей. Ці поради особливо актуальні сьогодні, коли перед учителями початкових класів  постає завдання зрозуміти чим дитина живе, які її можливості. Уміння правильно визначити на що здатний кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності в майбутньому – «це надзвичайно важлива складова частина педагогічної мудрості» – писав В.О.Сухомлинський. Завдання педагога, зауважує В.О. Сухомлинський, полягає у тому, щоб визначити шлях, яким  дитина має підійти до рівня, визначеного навчальною програмою.

Але ось що каже нам Ш. Амонашвілі: «Учителю треба зрозуміти   виняткову важливість духовного життя кожної Дитини.»

У дітей молодшого шкільного віку їхні ставлення, уподобання, можливості пізнання й спілкування, як кажуть «на поверхні». Але того, що лежить на поверхні, замало, щоб   об’єктивно визначити  рівень навчальних можливостей дитини. Треба уважно й цілеспрямовано придивлятися до поведінки учнів, помічати зміни їхнього настрою, прагнути зрозуміти мотиви вчинків, не поспішати з висновками, а спиратися на факти й результати тривалих спостережень.

Варто також запропонувати батькам анкету, проводити з ними бесіди, аналізувати твори учнів, їхні розповіді про мрії, улюблені заняття; виявляти дитячу самооцінку; знати з ким дружать вихованці, які книжки люблять читати.

Людина, хоч і маленька, виявляє себе  різнопланово. І це треба не просто знати, а й практично враховувати  завжди: розсаджуючи дітей за партами; розмовляючи з батьками; складаючи характеристики; оцінюючи роботи; визначаючи зміст завдань для самостійної роботи тощо. Для аналізу вчителю доцільно вести нотатки  спостережень за розвитком та поведінкою учнів.

• З яким настроєм дитина прийшла в школу?
• Що і як вплинуло, на вашу думку, на зміну настрою дитини, атмосфери в класі?
• Що вас порадувало в роботі дітей?
• Чому найбільше раділи діти?
• Що виявилось для вас найбільш несподіваним?
• Чому, на ваш погляд, так сталося?
• Що виявилось найважчим для вас? Чому?
• Що виявилось найважчим для дітей? Чому?
• Запропонувати дитині висловити власний настрій певним словом чи образним висловлюванням, метафорою.

Варто також підводити підсумки спостережень учителя за дітьми:

1. Які нові враження з’явились у класі в цілому?

2. Кого з дітей я побачила іншими очима (більш чи менш рішучими, комунікабельними, тривожними, ініціативними і т.д.?)

3. Що я вважаю своїм  педагогічним успіхом за цей час?

4. Які педагогічні проблеми чи завдання я вважаю необхідним вирішувати в подальшій роботі?

Вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх врахування вчителем залежить  не тільки від знання вчителем психології та фізіології дитини, а й від вміння відчувати духовний світ дитини.

Сухомлинський В.О. вчив нас вмінню бачити дитину серцем. Найважливішою рисою педагогічної культури повинно бути відчуття духовного світу кожної дитини, здатність приділити кожній стільки уваги й духовних сил,

    скільки необхідно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи й страждання поділяють так само як і радощі.