Школа...за самою природою своєю має бути 

                                         святим місцем гуманності,людяності,храмом високої

                                         культури людських почуттів.

                                                                                                 В. О. Сухомлинський

       Щоб стати майстром своєї справи, треба не лише вчити інших, а й любити вчитися самому, бо, за словами В.О.Сухомлинського „навчання може стати...  

цікавою, захоплюючою справою, якщо воно освітлюється яскравим сяйвом думки, почуттів, творчості, краси, гри».

      Читаючи творчі роботи Василя Сухомлинського, я, напевно, як і багато вчителів, знаходжу для себе незаперечні цінності, постулати, орієнтири, які є і завжди будуть основою виховання - любов і повага до особистості дитини, роду, народу, природи, праці. Його життя і педагогічна діяльність вражають потужним  науково-творчим потенціалом і гуманістичним подвижництвом, що пройняті безмежним і безкорисливим почуттям любові до дітей.”Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей», -щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддати їм своє серце», - у цих, уже крилатих словах Сухомлинського відображено кредо його життя.В.О.Сухомлинський наголошує: «Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому Дитинство, я завжди вважав за конче потрібне стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас як на  сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там,усередині цього світу». У дитині Сухомлинський учить бачити майбутню людину - творця, неповторну індивідуальність, носія і примножувача культурно-духовного і матеріального прогресу суспільства. 

Співзвучною поглядам В.Сухомлинського є гуманістична позиція  відомого педагога Ш.Амонашвілі. На його глибоке переконання, Вчителя Школи ніколи в  житті не повинна покидати „Щира любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності перед долею кожної дитини, прагнення до розуміння кожної дитини ” . Саме це і складає сутність гуманного ставлення до неї.

  ...Сучасна школа,сучасні діти.

       Яка вона,які вони?

       Якими їм бути у нашому світі?...

         Не раз, перечитуючи  твори В.О.Сухомлинського, мрію про створення  „школи доброти”, в якій би уроки перепліталися зі святами, постійно звучала  б чарівна музика природи, рідна мова, серце вихованців полонили б захоплива  казка, націонольний обряд, народна пісня та гра. І сьогодні, втілюючи в життя принцип гуманності у вихованні, стараюсь вести дітей стежинами  доброти.

           Думаю, що  доброта - головне у педагогічному почерку вчителя, тоді вона світиться в очах, виявляється в стосунках між дітьми та дорослими. На  уроках учні вчаться не лише читати, писати, лічити, а й відчувати  себе громадянами, співпереживати. Людяність, за В.Сухомлинським, немислима без доброти.

Першою сходинкою гуманності є усвідомлення добра, тобто правильне бачення добра і зла, другою - його переживання. «Дитина, - писав видатний педагог, - повинна близько брати до серця те,що пізнає» «Суттю доброти є непримиренність до зла» , «глибока особиста заклопотаність долею інших людей». Використовуючи ці їдеї В.Сухомлинського проводжу з вихованцями години  спілкування, уроки Доброти, бесіди про Красу. Разом з дітьми творчо попрацювали і переосмислили моральні правила видатного педагога, і стали вони називатися „Закони Добра і Краси”:

       1. Проявляй турботу про своїх рідних. Бережи здоров'я батьків.

       2. Будь чуйним до одиноких.

3. Піклуйся про старих,дорожи їхньою мудрістю.

       4. Допомагай людям своєчасно.

       5. Недобре слово або вчинок несуть зло.

        Стало звичним  проводити  на  уроках «хвилинки  доброти»,  на  яких    обговорюються життєві  ситуації. З'явився у класі лінивий учень - пропонується твір-мініатюра «Прогаяний день»; захворіла учениця - читається твір В.О.Сухомлинського «Конвалія», проявилась серед дітей жадібність - читаємо казку «Скупа дівчинка ». «Хвилинками доброти» формую  в учнів почуття поваги до старших, ввічливості, доброзичливості, чесності та справедливості.

         Традиційними  стали в моєму  класі осінні, зимові, весняні екскурсії в природу. Спочатку діти просто граються, самостійно оглядають осінній сад (парк чи сквер).Потім звертаю їхню увагу на загальний вигляд рослин, красу їх осіннього вбрання, на голубінь неба. Даю змогу учням кілька хвилин помилуватися садом, а потім проводжу бесіду. Найперше пропоную порівняти, яким був парк влітку і як він  змінився тепер. Ставлю дітям ряд запитань: який тепер місяць? Яка пора року? Яка стоїть погода надворі? Що ви можете сказати про сонце? Як можна назвати осінь? Що сталося з деревами? Учні відзначають, що клени, берізки, тополі вже зовсім жовті. Листя каштана тільки по краях золотисте.  А дикий виноград, осика ніби горять червоним полум'ям. Звертаю увагу дітей на те, чи є пташки у саду? Куди поділися комахи? Тут же, на екскурсії, діти запам'ятовують назви дерев, квітів, птахів, збирають букети листя для осіннього гербарію.

           Потім даю учням завдання: вибрати красивий куточок саду (чи парку), схожий на картину. Діти вдивляються в оточуючий пейзаж. Кожний вибирає «картину» до душі, відстоює переваги знайденого ним дерева, куща, групи дерев  чи галявини. Пояснює, чим гарний цей пейзаж, що відрізняє його від інших. Після сперечань діти знаходять найбільш красиву «картину». Це куточок, де стоять  сестри-берізки, ялинки і два дубки. Тут діти читають вірші, загадки, прислів'я  про  осінь. Колективно складають усну розповідь про побачене. Я непомітно доповнюю

розповідь учнів,спрямовую увагу на найбільш важливі моменти в житті природи, намагаюся підтримати у дітей почуття радісного  відкриття прекрасного навколо нас.

           Після повернення з екскурсії підводжу підсумок: «Ми з вами спостерігали за осіннім садом. Бачили усміхнене привітне сонечко, високе голубе небо, барвистий, святковий одяг саду. Почули вірші, оповідання про красу рідної природи. Нам близькою і зрозумілою стала любов письменників, поетів, художників до природи рідного краю. Давайте і ми з вами спробуємо якомога повніше, яскравіше описати все, що бачили про що говорили.»  Колективно добираємо  вдалі вислови, епітети, порівняння; на дошці записую учням план. Вони обмірковують зміст твору, самостійно добирають заголовок, записують.

            Для створення у дітей цілісного уявлення про природу зимову екскурсію проводжу на тому ж самому місці. Учні помічають зміни, які відбулися з настанням  зими. Звертають увагу на тишу зимового саду, іскристі сніжинки, сріблястий  іній на  гілках.

             На уроках раджу використовувати свої спостереження. Вчу дітей чітко мислити,логічно викладати думки, правильно будувати речення. Такі екскурсії в природу переросли в уроки мислення під відкритим небом. Не все ще вдається так, як би мені хотілось, але я вчусь і в цьому мені допомагають поради В.О.Сухомлинського,  а також  матеріали авторів Л.О.Варзацької, Ш.Амонашвілі, та звичайно моїх колег.

          Мої  учні  дуже допитливі: із задоволенням  працюють із  довідниками, енциклопедіями, відвідують шкільну, та районну бібліотеку. Нещодавно в класі започаткували  «Хвилинки ерудита»,  на які  діти  готують короткі повідомлення по різним темам, а для закріплення почутого, самі проводять міні-тести. Гарно себе зарекомендували і «Пошукові стежинки» під час  створення  яких дівчатка  і хлопчики  займаються пошуком  різних матеріалів по заданій  темі, самі  здійснюють оформлення  знайдених цікавинок, а підсумком цієї  роботи  є  проведення

уроків-семінарів чи годин спілкування, засідань класного клубу  «Кругозір» чи  випуск  стінгазети.

         Головний помічник у цій роботі - Слово, в яке вчу дітей  вкладати  досвід власних вражень,думки і почуття. Дитина,вивчаючи рідне слово, крок за кроком пізнає багатий світ природи, суспільних стосунків, тобто вивчає життя у всій його багатогранності.         Я дуже люблю слухати як читають діти, як складають свої  маленькі казочки, хоча вони і не завжди змістовні,мають певні граматичні помилки - я стараюсь  підсказати, трішки направити дитину, похвалити  і обов'язково  подякувати  за роботу. Завжди притримуюсь слів В.Сухомлинського: «Я поставив перед собою завдання вчити такого  читання, щоб дитина, читаючи, думала».                                                            

         У нашій школі завжди відчинені двері для батьків,які приходять до школи не лише на батьківські збори,а є учасниками класних свят, уроків, входять до складу Ради школи. В класі за допомогою батьків ми створили невеличку бібліотечку,взяли участь у Ярмарці милосердя, проводили фотовиставки «Світ сімейних захоплень», «Мої батьки - випусники нашої школи» та інші. Традиційними стали і позакласні заходи з родинної тематики: свято «У родинному колі”»  Дні іменинника; свято до 8 Березня  «Шануйте жінку».

         Зацікавила мене і пошукова робота. Я познайомилась з людиною, яка знала В.О.Сухомлинського,довгий час з ним листувалась - це Ніна Федорівна

Миколайчук, вчителька Острожецької школи, що на Млинівщині. Людина-скарб тільки так я можу її назвати, поетеса, порадниця. У своєму листі Ніна Федорівна написала: «Головне, що я взяла у Сухомлинського і дотримуюсь, таке: «Слово мусить жити!»».

         Ідей, задумів є багато, недарма кажуть, що наша професія творча  і за словами Януша Корчака «потрібно діяти, як тобі велить серце, стрімко, напористо, без компромісів і коливань ...»

  Оксана Лопачук, учитель початкових класів   

Березнівської    загальноосвітньої  I-III ступенів школи №2